Диктатор

– Подивiться, хто йде до Ради! Почитайте цi прiзвища! Хто цi люди?! Яким чином вони писатимуть закони? Що це за вертеп, а не парламент? Куди усi ми котимося??? – кричатиме вiн в одному з пивбарiв старого Подолу наприкiнцi вересня 2014 року, рiвно за мiсяць до парламентських виборiв в Украiнi.

Але поки що був березень, учора Росiя остаточно вкрала Крим, усi в Киевi готувалися до дострокових президентських виборiв, а на Донбасi починалась «русская весна» – пора смертей, часи обману. А вiн сидiв у Киевi, писав аналiтику для двох замовникiв, третьому робив блоги та спiчрайтинг, i мав купу вiльного часу, аби вже всiстися i писати свiй новий, зовсiм iнакший, нiж усi попереднi, роман.

Вiн вiрив, що саме цей ще ненаписаний роман стане найголовнiшою книгою його життя. Вiн знав, що мине час i вiн помре, а роман його житиме, i його iм’ям називатимуть вулицi та парки. Саме така перспектива грiла його егоiстичне его, що було рушiйною силою усiх його амбiцiй.

Чоловiка звали Микола Сергiйович Кутнiй, йшов йому тридцять перший рiк, i у колi своiх колег та знайомих вiн вважався хлопцем, який мав голову на плечах та знався на тому, як будувати стратегii.

Але у постреволюцiйному Киевi, де в очах мiстян була недовiра i страх, Кутньому потрiбно було позмагатися за клiента, адже час був такий, коли старих не стало, а новi тiльки-но рвалися до влади. Бiда була в тому, що вiн не знав тих нових, адже усе свое життя був прикутий до однiеi групи, що вважалася опонентом усього нового та демократичного. І це було проблемою, про яку вiн знав i думав, як упоратися з нею.

«Треба розширювати ринок!» – вперто сказав вiн собi i йшов Киевом, упевнений, що доля буде до нього ласкавою.

І вона стала для нього ласкавою, коли один iмiджмейкер сказав, що наразi знайомому генералу потрiбна якiсна аналiтика, i вiн дав контакт генерала Кутньому, а потiм вони зустрiлися i генерал, тримаючи у своiх руках аркушi паперу, зачитав Миколi Сергiйовичу бiографiю його, Кутнього, життя. Навiть iз тими фактами, якi Кутнiй, як йому здавалося, вдало приховав вiд усiх.

Пiсля цього Микола Сергiйович забув i про кандидата в президенти, i про старих замовникiв, i про усiх вiрогiдних нових. Вiн дивився тiльки на свогознайомця.

– Ви так перевiряете усiх потенцiйних партнерiв? – спитав генерала Кутнiй.

Той змiряв його поглядом i сказав:

– Не партнерiв, а найманих робiтникiв. Ви станете моiм найманим робiтником. Можливо, з гарною заробiтною платою.