Диктатор

Але вiдтепер увесь ваш час, вашi сили та ваш iнтелект повиннi концентруватися виключно на тих завданнях, якi я ставитиму перед вами. Нiяких iнших клiентiв! Жодних фрилансiв! Працюете виключно на мене. Усi сили – на моi завдання! Анi кроку в сторону!

– Я маю час, аби подумати? Можливiсть вiдмовитися?

Генерал зiтхнув, узяв аркуш чистого паперу, написав щось ручкою i простягнув його Кутньому.

– Це ваша заробiтна плата на мiсяць. У евро. Часто будете працювати без вихiдних. Будуть i вiдрядження.

Два-три рази на рiк зможете брати вiдпустку. Коротку. Не бiльше п’яти-семи днiв. Якщо спрацюемось, рокiв за два отримаете ще квартиру.

– А кар’ернi бонуси?

– Ви будете звiтувати виключно менi. Вважайте це вашим кар’ерним бонусом. Багато хто з ваших колег про таке навiть i не мрiе.

– Але чому саме я?

– Ви здалися нам перспективним. Побачимо, чи не обманюемо ми себе.

– Ми – це хто?

– Рано вам ставити такi питання. Поки що рано.

– І що я маю робити?

– На жаль, про це я можу вести з вами розмову виключно пiсля вашоi згоди.

– Але ж…

– То що скажете?

– Навiть…

– Виходити на роботу з вiвторка. У понедiлок навiть кораблi з гаванi не виходять. Додаткову iнформацiю отримаете у мого помiчника.

– І все ж таки…

– Вам не подобаються нашi умови?

– Не в цьому рiч…

– Тодi не перебивайте мене, будь ласка! Я так розумiю, що ви з нами?

Генеральська тональнiсть, його стрiмкий та тяжкий погляд, дихання, все це тиснуло на Миколу Сергiйовича, i вiн зрозумiв, що пiрнае у невiдомiсть тiльки тодi, коли сказав:

– Гаразд, я з вами.

Подивимося, що з того вийде.

– Або пан, або пропав! Поважаю! Люблю таких, як ви, – засмiявся генерал.

– Яких?

– Ризикових та амбiтних. Ви ж, напевно, себе Гемiнгвеем уявляете? Жалкуете, що не в той час i не в тiй краiнi з’явилися на свiт?

Кутнiй спокiйно дивився на генерала. В нього не було бажання щось йому пояснювати, сперечатися, доводити.

Вiн просто сидiв i думав, яким чином мае повiдомити усiх своiх теперiшнiх клiентiв. Адже цифра, написана генеральською рукою на простому аркушi бiлого паперу, визнача-ла все.

– Я можу йти? – запитав вiн у генерала.

– Ну, йдiть. Але вже у вiвторок ми будемо чекати на вас. І моя вам порада. Не накойте дурниць у найближчi днi! Ви нам потрiбнi.

Кутнiй кивнув головою, потиснув мiцну руку генерала i пiшов геть.