Диктатор

На роль керiвника Центру без жодних вагань та довгих диспутiв було обрано Максима Вiталiйовича Доброзная – генерала спецслужб, колишнього розвiдника-нелегала, професiйного аналiтика й оперативника. У коридорах Центру ходили про нього легенди, якi обростали новими подробицями, що додумували пiдлеглi Доброзная. Максиму Вiталiйовичу дуже личило його прiзвище, адже при першому поглядi на нього людина починала нервувати. Здавалося, що вiн знае про вас усе.

– Ти знаеш, Миколо, вiн був дивовижною особистiстю. Статний такий чоловiк.

Сивуватий вже, хоча i сорока не виповнилося. Жiнкам подобався. Чоловiки його боялися. Вiн умiв переконувати. І вмiв примушувати. Але також вiн умiв вiрити. Вiрити в те, чим займався, чому присвятив свое життя. І цим вирiзнявся серед собi подiбних, – сказав менi дiд, розповiдаючи саме про той момент свого життя, коли вiн – молодий, вже одружений, перспективний та цiкавий, потрапив на роботу до загадкового генерала.

– З цього все i почалося, – мовив з нотками ностальгii дiд.

 – Наш шлях до влади.

З його голосу я зрозумiв, що вiн сумуе. Сумуе за своею молодiстю, за тим часом, який розвiявся у пам’ятi ще живих людей i рiк за роком танув, залишаючись в архiвах, на старих фото, вiдео та iнших носiях. Час помирае разом з людьми, бо його вже нiхто не згадае, не подiлиться досвiдом, не розповiсть про тих людей, якi жили тодi – в часи росiйськоi агресii, в найтяжчi украiнськi роки.

– Ми обирали нового президента, бо той, що був у нас, утiк до Ростова, а потiм до Москви.

Про втечу Януковича писано-переписано, сказано-переказано, навiть фiльм зняли наприкiнцi 20-х рокiв. «Втеча зрадника». Не дивився? – дiд повернувся у крiслi обличчям до книжковоi шафи. Я зрозумiв, що вiн намагаеться знайти своiми старими очима якусь книжку.

– Що ти шукаеш? – запитав я його.

– Помовч! – без злостi гримнув вiн на мене, а потiм додав: – Друга полиця знизу. Один-два-три-чотири… сьома книга злiва. Принеси ii менi.

Я пiдвiвся, узяв книжку i прочитав ii назву.

«Полiтичний режим Вiктора Януковича». Автор – дiд. Рiк видання – 2020. Сорок вiсiм рокiв тому. Я знав цю книжку, як i усi iншi, писанi моiм дiдом.

– Розгорни ii. Сторiнка 148. І зачитай третiй абзац зверху.

Я вiдкрив книжку, знайшов потрiбне мiсце i зачитав уголос:

«Вiктор Янукович був найгiршою кандидатурою з усiх можливих вiд Донбасу, але так було потрiбно долi, аби саме вiн став кандидатом у президенти, а пiзнiше i президентом».