Диктатор

І ось, коли на вулицi мiст та сiл Украiни прийшов 2017 рiк, була здобута вагома перемога, яку влада однозначно записала до свого активу i нагадувала про це своiм громадянам.

Безвiз.

Коротке i дивне слово, яке того лiта уособлювало перемогу Украiни, адже то був перший реальний квиток нашоi неньки до Європи. Захiд зробив свiй крок у вiдповiдь на тисячi загиблих, на сотнi тисяч бiженцiв, переселенцiв, котрих гнав геть з iхнього дому жорстокий вiтер несправедливоi вiйни. Нам кинули м’яч, спостерiгаючи, як ми використаемо той довгоочiкуваний пас европейцiв, яким у бiльшостi своiй було байдуже до Украiни, бо кожен з них зменшував свiй свiт до розмiрiв власноi краiни, мiста, села, вулицi, сiм’i.

Але, незважаючи на це, що би не казали росiяни про Європу та Украiну, якi б новi доводи не вигадувала iхня пропаганда, що би не поширювали сотнi й тисячi проплачених «тролiв», якi з початком украiно-росiйськоi вiйни стали невiд’емною i досить важливою частиною iнформацiйноi машини Кремля, але безвiзовий режим був безперечною перевагою закордонного паспорту громадянина Украiни над своiм колегою з Росii. Європа ставала ближчою, i украiнцi не забарилися цим скористатися.

Грав свою роль безвiз i для мешканцiв Криму та окупованих територiй Донбасу. Отримати бiометричний закордонний паспорт Украiни кортiло багатьом тим, хто свiдомо або примусово змiнив громадянство на росiйське, або ж обзавiвся папiрцями псевдореспублiк. Безвiз боляче вдарив по самолюбству та «iмперськiй величi» луганських i донецьких ватажкiв, адже вони, окрiм поiздок до Ростовськоi областi i таких же окупованих Абхазii та Осетii, нiчого iншого запропонувати людям не могли.

І це пробирало до живого.

Впевненi крики зради i скрутна економiчна ситуацiя в краiнi, спираючись на безвiз, гнали сотнi тисяч украiнцiв у пошуках кращоi долi, нового життя, впевненостi та стабiльностi, захисту i спокою, коли кожен день починаеться iнакше, анiж то було в Украiнi. Тiльки у 2017 роцi з Украiни виiхало один мiльйон чоловiк.

Гнiтюча, вражаюча цифра, яка криком кричить, верещить про проблеми, вказуе на небезпеку, але ii, як i багатьох в тiй краiнi, не чують i намагаються не бачити.

Перемога заперечувала зраду, але з кожним новим роком робила це бiльш невпевнено, якось зовсiм по-дилетантськи, намагалася просувати власний порядок денний, якому вже не вiрили, тому що ситим нiколи не зрозумiти голодного, так само як корупцiонеру не збагнути бажань чесноi людини.