Диктатор

Влада наймала собi нових воiнiв, якi б прославляли перемогу, кидала на це матерiальнi ресурси, аби усi повiрили у те, чим не жили. Проте, що би не казала зрада, але перемога була. Вона не мала нiчого спiльного з украiнськими керманичами та iхньою шкiдливою полiтикою. Вона жила в серцях простих украiнцiв, якi щодня прокидалися та йшли у свiй черговий бiй з вiрою, що усе недарма, що вони захищають свою батькiвщину, аби iхнi дiти жили у добробутi та безпецi.

І тi простi громадяни, яких влада забивала ногами, обкладала податками та тарифами, дурила i обманювала, аби потiм кидати напризволяще, саме вони i були перемогою Украiни над усiм злом, яке йшло як ззовнi, так i зсередини, намагаючись забрати останне, що ще залишалося у людей.

Саме вони посмiхалися на вулицях перехожим, допомагали незнайомим iм людям на фронтi, чим i вiдрiзнялися вiд росiян, якi в останнi роки не посмiхалися анi життю, анi перехожим, нi навiть своiм дiтям, бо жили вони у занадто жорстокiй краiнi, яка не залишала часу на посмiшки, адже вiчно вимагала вiд своiх громадян тiльки жертовностi, одного лишень терпiння та смиренностi у всьому, що стосувалося основних канонiв буття, встановлених бездушною системою державного управлiння за часiв президента Путiна.

Зима 2018 року

Майкл С’ютi постарiв. Роки брали свое, але той, хто думав, що старiсть перетворила мiстера С’ютi на хворого та немiчного дiдугана, дуже помилявся. Люди, якi знала старого Майкла, казали про нього лишень одне:

– Подивiться у цi очi! Вони нiколи не старiють.

Його очi виражають саму його сутнiсть. Здаеться, що вiн i помре з цим свiдомим, зосередженим поглядом очей, якi бачили зло у всiх його проявах, а з добром були знайомi хiба що тiльки теоретично.

І то була правда.

Вiн iхав з Ленглi, штат Вiрджинiя, до Вашингтона, округ Колумбiя, де у нього була зустрiч. По праву сторону за спиною залишався Меморiал Лiнкольна, а його шофер далi тиснув на газ, прямуючи Констит’юшн Авеню, в самому серцi американськоi столицi, де попереду виднiвся Капiтолiй, а по лiву сторону за Елiпсом та Президентським парком був Бiлий дiм – таемнича та всесильна будiвля, з якоi ось вже десятилiття поспiль намагалися правити свiтом.

Звернувши налiво, на Шосту стрiт, що на Пiвнiчний Захiд, авто Майкла С’ютi проiхало приблизно вiсiмсот метрiв i зупинилося. Був сiчень, п’ятниця, сонячний день, який виплив з-за хмар та мiлкого снiгу, наче дарунок небес жителям та гостям столицi США.