Диктатор

С’ютi крокував залою, вiтаючись iз присутнiми, аж поки Боб Інг не зробив йому знак рукою та не запропонував Майклу приеднатися до нього, аби в очiкуваннi решти гостей випити порцiю чистого вiскi та перекинутися дрiбком слiв.

Боб Інг був з тих уродженцiв Схiдного узбережжя, якi «народилися з грошима» i впевнено продовжили батькiвську справу. Бобу було шiстдесят сiм рокiв – на сiм рокiв молодший за Майкла С’ютi, вiн усе свое життя займався полiтикою, отримуючи вiд цього заняття як моральну насолоду, так i матерiальне задоволення, адже його заводи з виготовлення зброi завжди мали гарнi стосунки з Пентагоном.

Боб Інг був там своiм. І мало хто знав, що останнi п’ять рокiв два мiсяцi i ось вже шiстнадцять днiв мiстера Інга запрошують взяти участь у нарадах, якi змiнюють життя цiлих краiн. Боб Інг був тим, хто мав право на власну думку та рiшення.

– Як справи, Майкле? – голос у мiстера Інга був низький, але виразний.

– Вашими молитвами! Працюемо, – була на те коротка вiдповiдь Майкла С’ютi.

– Знаете, хто iнiцiатор сьогоднiшньоi зустрiчi? – запитав його Інг.

С’ютi прищурив своi розумнi очi. Інг зрозумiв, що той не знае, i назвав iм’я та прiзвище людини, котра вирiшила зiбрати сьогоднi усiх членiв iхнього невеличкого клубу. І Майкл С’ютi побачив у цьому перспективу, адже тепер, коли влада у його краiнi повнiстю належала його ж рiднiй Республiканськiй партii, вiн хотiв зробити останнiй кар’ерний ривок перед тим, як…

Вiн не хотiв думати про смерть, котра з кожним новим днем ставала такою близькою, якою нiколи ще не була до цього.

Вiн вiдчував ii страшний погляд, ii тяжкий подих, але вiрив, що новий день – не останнiй. Будуть ще й iншi. Величнi, теплi, чарiвнi днi його фантастичного життя. Життя, яким могли б гордитися його нащадки.

– Серйозна людина, – сказав С’ютi про того, хто iх збирав. Сказав, аби щось сказати, а сам думав про свое.

«Будемо грати в геополiтику», – говорив вiн собi, бо розумiв, ким е той член клубу, який iх усiх збирав.

А було iх усiх вiсiм чоловiк, якi вiдповiдали за забезпечення нацiональних iнтересiв США за iхнiми межами.

Коли сiли за стiл i кожному подали напоi, а офiцiанти пiшли геть, той, хто зiбрав поважних громадян Америки, пiдвiвся i мовив, звертаючись до членiв клубу:

– Перш за все дозвольте подякувати вам усiм, що прийшли. Я високо цiную ваше бажання бути тут та служити своiй краiнi. Аби не забирати ваш дорогоцiнний час та не вдаватися у лiричнi вiдступи, я говоритиму по сутi.