Диктатор

 – У такому разi вважаю, що усi ми порозумiлися i дiйшли згоди з даного питання. А деталi будемо обговорювати з тими, хто вiдповiдатиме за реалiзацiю цiеi операцii, – вiн подивився на Майкла С’ютi, i старий цереушник зрозумiв, що то був старт його зiркового часу.

«І у старостi бувае життя», – подумав собi мiстер Крокс, вивчаючи поглядом Майкла С’ютi, котрий подумки примiрював пiд себе крiсло директора ЦРУ i вiрив, що нiщо не завадить йому врештi-решт втiлити свою мрiю, що завжди впевнено крокувала попереду нього, аби привести Майкла до того кабiнету, за який вiн був ладен вбивати та калiчити.

Весна 2018 року

Коли у Киевi прямо з будiвлi Верховноi Ради до СІЗО повезли льотчицю i народного депутата, жiнку, чие iм’я ще якихось два роки тому лунало з вуст практично кожного украiнця, а наразi стало вiдомо, що вона мала намiри пiдiрвати парламент разом з депутатами та провести повну зачистку центральноi влади, Європа тяжко та безнадiйно зiтхнула. Украiна вкотре i безжалiсно пiдтверджувала свое реноме, що тяглося за нею з перших рокiв незалежного iснування, коли здавалося, що вдалося вискочити з Радянського Союзу без зайвих проблем та кровi, яка лилась у тi роки у Нагорному Карабаху, а пiзнiше в Грузii.

Картинку отримали кепську. Ще тиждень тому генсек Ради Європи зустрiчався з Надiею Савченко як з Героем Украiни, а вже сьогоднi ii звинувачували у спробi державного перевороту та пророкували довiчне ув’язнення. Та й украiнцi були неоднозначнi у своiх судженнях щодо Савченко. Де-не-де лунали думки на ii пiдтримку.

Найголовнiше, що винесли громадяни з усiеi цiеi iсторii – це страх в очах народних депутатiв, якi в одну мить проголосували вiдповiднi рiшення, аби покiнчити зi своею колегою, але ось вже роками не могли ухвалити потрiбнi для краiни закони. Держава полiтичного абсурду й цiлковитоi безвiдповiдальностi вступала у цiкавий перiод старту президентськоi виборчоi кампанii. І поки влада активно шукала новi можливостi для перемоги дiючого гаранта, головна опозицiонерка краiни тихо споглядала за тим вертепом, що грав свiй хижий бал на Печерських пагорбах. Вона вичiкувала. Терпляче та впевнено. Але розумiла, що та битва буде найтяжчою в ii життi.

Здавалося, що ще нiколи люди так ненавидiли владу. Безмежно, люто, свiдомо. Та й так гiрко i безнадiйно люди не почувалися ще теж. Верхи не могли, а низи вже не хотiли, проте i новi Майдани не були виходом. Усiм кортiло чогось нового, успiшного, чесного, ефективного, доброго та результативного.