Диктатор

Усiм хотiлося справедливостi й стабiльностi, яких так бракувало Украiнi.

У той день, коли Томас Лейл знову ступив на украiнську землю, йшов холодний, гидкий дощ, який змiнював мокрий снiг. Сiрiсть панувала у всьому. Того року зима нiяк не хотiла йти геть, заповнюючи навкруги усе собою, вiдганяючи весну, крадучи у неi безцiннi й неповторнi ii днi. Люди втомилися вiд нескiнченностi зими, вiд снiгу й холоду. Людям хотiлося тепла i бадьоростi, що приходить з першими травами, першими бруньками, шаленими запахами, якi спочатку йдуть несмiливо, ледь-ледь наповнюючи собою повiтря, та з кожним новим днем вони набираються нахабностi, ведуть себе впевнено, по-хазяйськи розповсюджують свою владу, беруть у полон людей, тварин i навiть сiрi панельки та хрущовки, що залишились у спадок украiнцям з часiв Радянського Союзу.

Томас Лейл був у гарному настроi. З першого дня вiн прийняв рiшення дiяти впевнено, проте непомiтно. Зайвий галас був недоречним. У тiй справi, яку доручив йому Майкл С’ютi, були лише однi запитання без жодноi вiдповiдi чи хоча б пiдказки.

Томас мав дiяти старою тактикою спроб та помилок, йти крiзь украiнськi джунглi пов’язаних i конфлiктуючих мiж собою iнтересiв, широкими кроками грати на випередження в умовах ресурсноi обмеженостi, оглядатися i нервувати, адже у краiнi тотальноi недовiри, цiлковитоi пiдозрiлостi та агентiв, що представляли iнтереси рiзних держав i груп впливу, бути непомiченим залишалось справою фiлiгранною, витонченим мистецтвом нелегальноi роботи, якому його вчив старий Майкл С’ютi.

Минуло три роки i сiм мiсяцiв пiсля смертi дядька Френка, а його мама померла ще ранiше – у перший рiк правлiння президента Обами. Томас Лейл залишався один серед мiльярдiв людей, з якими його зв’язував Майкл С’ютi. Для Томаса вiн був наче батько, вчитель, друг i керiвник в усьому, що стосувалося життя Лейла. С’ютi злiпив з молодого Томаса ефективну машину, готову до виконання наказiв, в яких мораль i етика не грали жодноi ролi. З часом Томас задумувався над своiм життям, над тим, яким воно могло бути, якби не дядько Френк та його старий товариш на прiзвище С’ютi.

Але то все були думки, мiнливi марева, що нiколи не стануть дiйснiстю, адже вони приреченi жити тiльки в головi Томаса Лейла, в його потаемних бажаннях, глибинах пiдсвiдомостi, що часом прагнули iншого, але розумiли безуспiшнiсть власних перспектив.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».