Polus Coeli, або Ялгобра Рутеніка. Украинский оригинал

Та дотепа ледь брижила ефiром («етером»? най буде…), адже майже кожен у залi мав першого лектора та першу лекцiю з гiсторii, що повiдала про мову неокупантську, ген давнiшу за санскрит (а всi, хто пiддае то сумнiву, давно вже «погiбоша» – серединну «г» ледь чути – «акi обра» на своiх кафедрах а чи катедрах). Але палацем вже витав дух целанiвского пересмiшника, що заповнював iнтер’ер iмперативiв ув iнварiантно-мак’явелiвськi чини. Перше: лишень декотрi суть цiлi, решта ж приреченi слугувати iм засобами – сучлiтiвська елiта радо мирилася з подiбним станом у суспiльствi, доки то переносилося й на iхнiй статус чи «порiвняльнi права власностi» на тлi жаданоi «вiдносноi депривацii», вiдповiдальноi за революцii «з жиру» та флешмоби вiд марнотиняння.

Друге: вчиняти так, аби нiхто не змiг вiдтворити (звiсно, йшлося радше про нiцшеанський iдеал статусу за вiдсутностi творчих надпотенцiй) – або ж навпаки, щоб усi були приреченi на повтор (i тут знову за владу рiч – владу над умами, цiнностями й оцiнками, друзями та коханими, владу, що втiлювалася у порiвняльних кiлькостях та пропорцiях попри бiля-нульову iсторичну питому вагу: «Мене, мене, текель у-парсин…»).

(Завiса ленiентностi)

Отже, вважаючи себе носiем даноi мови як рiдноi, i на цiй пiдставi залишаете за собою право – ба бiльше, вбачаете обов’язок! – наполегливо рекомендувати те саме всiм, хто, на думку пана чи панi, мае так само вважати те саме рiдним? Та ж не нiяковiе пропонент зi своеi власноi, дещо чудернацькоi, вимови? Синкретична, штучна, синтетична, малоприродна – чи може щось бути кращою рекомендацiею? На кшталт провербiального iн’язiвця, чия придихова експресiя чи не покликана, бува, компенсувати брак вiдповiдностi жодному з вiдомих акцентiв? А в мовi неокупантський – чи не через брак стандартизованостi та еталонiв накопичуються подiбнi ексцеси? Адже що ж вважати за еталон: «просту мову», вочевидь посполитизоване креоле, що вирiзняеться разюче з мовою грамот та лiтописiв, що з Х столiття майже не мiнялась, тим мало контрастуючи з сучасними стандартами – порiвняно з тою-таки англiйською, що ця остання являе мало не прiрву мiж собою та вiдповiдником сторiччя Х.

Кандидатським вирiшенням могло б стати добре, глибоке володiння мовою, що ii вважаеш рiдною – опанування, як i в усiх мовах, безупинне протягом життя, понад банального заучування (так само, як деiнде).