Казки, легенди, притчі

Вiтер пестив ii волосся, а земля нiжила ii ступнi, i сам Тiцiан, якби йому довелося хоча б раз побачити Маргерiту, неодмiнно запалився б бажанням цiлий рiк нiкого й нiчого не малювати, а тiльки цю жiнку.

У сукнях, мереживах, вiзантiйськiй золотiй парчi, коштовному камiннi й прикрасах красуня не вiдчувала нестаткiв, ба бiльше, ii палац був просторий i розкiшний: пiдлога була застелена пухнастими килимами з Малоi Азii, шафи ломилися вiд срiбного посуду, столи виблискували вишуканими дамастовими[4 - Дамаскова чи камчатна скатертина (полотно), яка виготовлялася жакардовим (iз великим вiзерунковим) переплетенням ниток, iз вiзерунками на правому боцi.

Малюнок чи вiзерунок на такiй тканинi мае зазвичай бiльш блискучу поверхню, завдяки чому вирiзняеться на iншому матовому тлi виробу.] скатертинами й розкiшною порцеляною, пiдлогу в кiмнатах прикрашала чудова мозаiка, стiни були завiшанi почасти парчевими й шовковими гобеленами, почасти чудовими свiтлими картинами. Не бракувало тут i челядi, гондол i гондольерiв.

Звiсно, що всi цi дорогi й коштовнi речi можна було побачити i в iнших домах Венецii. В мiстi були бiльшi та багатшi палаци, нiж iхнiй. Та й шафи у цих будинках були набитi повнiше, а посуд, килими та прикраси – були ще бiльш коштовними. В тi часи Венецiя була дуже багата. Однак тiльки юна Маргерiта мала такий скарб, що сколихував заздрiсть у багатьох вельможних дам. То був карлик на ймення Фiлiппо, на зрiст не бiльший як три лiктi, з двома горбиками – фантастичний маленький чоловiчок.

Фiлiппо народився на Кiпрi, й коли пан Вiтторiо Батiста привiз його до Венецii зi своеi новоi подорожi, вiн володiв тiльки грецькою i сирiйською.

А тепер Фiлiппо так добре розмовляв венецiанською, немовби народився на Рiвi[5 - Рiва-дель-Ск’явонi – центральна набережна Венецii.] чи десь у церковному приходi Сан-Джоббе[6 - Церква Сан-Джоббе – католицька церква у Венецii, в районi Каннареджо. Церква е одним iз перших зразкiв архiтектури Вiдродження у цьому мiстi.].

Наскiльки чарiвною й стрункою була його панi, настiльки вiдразливим був карлик: як порiвняти з його скривленою фiгуркою, вона здавалася вдвiчi вищою й царственою, немов церковна вежа на якомусь острiвку поряд iз хатинкою рибалки.

Руки в карлика були зморшкуватi, брунатнi й покривленi, його хода – неймовiрно кумедна, нiс – надто довгий, широкi ступнi – клишоногi. Проте вдягнений був завжди, немов князь: у коштовний шовк i золоту парчу.

Уже одна зовнiшнiсть робила карлика справжнiм скарбом.