Маленькі чоловіки

Нет з цiкавiстю роззирався довкруж i був дуже задоволений, що його самого в темному куточку бiля дверей нiхто не помiчае.

У будинку було повно хлопчикiв рiзного вiку. Дощова погода iх анiтрохи не засмучувала, вони придумували всiлякi розваги, намагаючись якомога веселiше провести вiльнi вечiрнi години, не турбуючись про галас, який здiймали.

З правого боку Нет роздивився двi великi класнi кiмнати – там стояли парти й великi чорнi дошки, лежали книжки й висiли географiчнi карти. В однiй з них бiля камiна, де палахкотiв яскравий вогонь, лежали кiлька хлопчикiв i голосно розмовляли про новий майданчик для крикету, бовтаючи в повiтрi ногами.

Високий юнак у куточку грав на флейтi, не звертаючи жодноi уваги на гармидер, що панував навколо. Ще кiлька бешкетникiв стрибали через парти, час вiд часу зупиняючись, щоб перевести подих i вгадати на кого схожа чергова карикатура, яку малював iхнiй товариш на класнiй дошцi.

У кiмнатi лiворуч стояв довгий стiл, вже накритий для вечерi: Нету впали в око великi глеки з парним молоком, тарелi зi здобою та iмбирними пряниками, якi так люблять дiти.

У повiтрi стояв густий запах пiдсмажених на маслi скибочок хлiба, який змiшувався з ароматом печених яблук – аж надто спокусливий для голодного шлунка.

Проте найпривабливiшою кiмнатою Нетовi видався передпокiй, звiдки все можна було роздивитися, зокрема й те, як на широкому сходовому майданчику дiти грають у квача, ще на одному – в кульки, а на третьому – в шахи. На самих сходинках сидiв хлопчик i читав книжку, поряд iз ним дiвчинка спiвала колискову пiсеньку своiй ляльцi, нижче перекидалися двое цуценят i кошеня, а на поручнях влаштували перегони ще тi вiдчайдухи.

Нет так зацiкавився iхнiми змаганнями, що машинально встав i потихеньку вийшов зi свого кутка. Один хлопчик, напрочуд жвавий, ковзав вниз так швидко, що не змiг вчасно пригальмувати й упав, сильно вдарившись головою об пiдлогу. Будь-хто вже й не ворухнувся б, та тiльки не цей шибайголова. Очевидно, вiн так старанно тренував ii протягом одинадцяти рокiв, що вона стала твердою, як гарматне ядро.

Власне, коли Нет, зовсiм забувши про обережнiсть, кинувся до збитого вершника в повнiй упевненостi, що той ледь живий, хлопчик лише швидко блимнув кiлька разiв очима, а потiм з подивом подивився на нього й крикнув:

– Агов!

– Агов! – вiдгукнувся Нет, бо не знав, що сказати, тому вирiшив, що цей короткий вигук буде найкращою вiдповiддю.

– Ти новенький? – все ще лежачи, запитав хлопчик.