Маленькі чоловіки

– Я й сам ще не знаю.

– Як тебе звати?

– Нет Блек.

– А мене Томмi Бенг. Хочеш покататися? Ходiмо нагору, – й Томмi пiдхопився, мабуть, згадавши про закони гостинностi.

– Гадаю, менi краще почекати тут, поки не дiзнаюся, яким буде рiшення щодо мене, – вiдповiв Нет, в якого бажання залишитися зростало щохвилини.

– Демi, тут новенький! Пiдiйди до нього!

Невдача анiтрохи не збентежила Томмi, тож вiн жваво рвонув сходами нагору з намiром кататися далi.

Демi виявився тим хлопчиком, який читав книжку, сидячи на сходинцi.

Почувши свое iм’я, вiн пiдняв великi темнi очi й дещо сповiльнено, нiби долаючи сором’язливiсть, встав i заклавши книжку пiд пахву, пiдiйшов до Нета.

– Ти бачив тiтку Джо? – запитав вiн, очевидно, надаючи цьому питанню великого значення.

– Я ще не бачив нiкого, крiм хлопчикiв, – вiдповiв Нет i вiдзначив, що йому дуже подобаеться миле обличчя й добрi очi Демi. – Поки що чекаю.

– Тебе прислав дядько Лорi?

– Мене прислав пан Лоуренс.

– Це i е дядько Теддi.

Вiн завжди рекомендуе хороших хлопчикiв.

Нету так сподобалася ця заввага, що вiн усмiхнувся, а його худорляве обличчя враз просвiтлiло й стало напрочуд гарним. Вiн не знав, що б таке сказати своему новому знайомому, й хлопцi деякий час стояли мовчки, приязно дивлячись один на одного.

Дiвчинка, що заколисувала ляльку, з цiкавiстю глянула на Нета й попрямувала до хлопчикiв. Вона була дуже схожа на Демi, тiльки обличчя мала круглiше й рум’янiше.

– Це моя сестра Дейзi, – сказав Демi таким тоном, наче представляв якусь незвичайну iстоту.

Нет i Дейзi ввiчливо кивнули одне одному. Потiм дiвчинка усмiхнулася, показавши ямочки на щоках, i ласкаво мовила:

– Сподiваюся, ти залишишся в нас. Тут так добре, правда, Демi?

– Звичайно, добре.

– Менi одразу тут сподобалося, – завважив Нет, розумiючи, що мае якось пiдтримувати розмову з цими милими дiтьми.

– Краще Пламфiлда немае мiсця на свiтi, правда, Демi? – додала Дейзi, яка, очевидно, вважала свого брата авторитетом майже в усьому.

– Нi! Гренландiя, де е крижанi гори, де водяться тюленi, набагато краще. Але я люблю Пламфiлд, це справдi надзвичайне мiсце, – вiдповiв Демi й тiльки-но намiрився показати Нету картинки в книжцi про Гренландiю, яку тримав у руках, i пояснити, що на них зображено, як повернулася служниця й покликала новачка.

– Ледi вирiшила, що ви залишаетеся, – усмiхнувшись, повiдомила вона.

– Це чудово! – вигукнула Дейзi, дружньо взявши Нета за руку.