Маленькі чоловіки

Це пiдбадьорило Нета, й вiн твердо проказав:

– Я працюватиму з усiх сил i навчуся всього, що менi запропонують. Пан Баер задае важкi уроки?

– Нi, вiн взагалi не суворий. Все пояснюе й допомагае, коли важко даеться. Іншi так не роблять, як, наприклад, мiй старий учитель. Якщо, бувало, пропустиш хоч одне слово, вiн одразу – лясь по головi!

І Томмi потер собi голову, нiби вона ще трiщала вiд отриманих потиличникiв, якi, власне, тiльки й залишилися в пам’ятi пiсля цiлого року занять з тим учителем.

– Гадаю, я мiг би це прочитати, – сказав Нет, розглядаючи книжки.

– Так спробуй, а я допоможу тобi, – поблажливим тоном запропонував Томмi.

Нет, затинаючись у важких мiсцях, прочитав цiлу сторiнку, а Томмi пiдбадьорював його i врештi-решт оголосив, що той скоро читатиме не гiрше за iнших.

Потiм вони поговорили про рiзнi цiкавi речi, зокрема й про садiвництво, бо Нет, дивлячись вниз зi свого сiдала, побачив по той бiк струмка невеликi латки обробленоi землi.

– Це наш город, – сказав Томмi.

 – У кожного е своя грядка. Ми садимо й сiемо, що хочемо, тiльки все рiзне. І передумувати вже не можна. Треба тiльки чекати, поки виросте те.

– Що ж ти посiеш у цьому роцi?

– Боби – вони ростуть швидше за iншi рослини.

Томмi зсунув капелюха на потилицю, заклав руки в кишенi й вимовив цi слова, немилосердно iх розтягуючи, бо несвiдомо наслiдував Сайлеса. Нет не змiг втриматися вiд смiху.

– Чого ти смiешся? Виростити боби набагато легше, нiж пшеницю або картоплю.

Торiк посадив динi, але з ними були страшнi клопоти. Ще й вродили далеко не всi – виросла одна велика й двi маленьких.

Останнi слова Томмi знову протягнув, як Сайлес.

– А пшениця красиво росте? – запитав Нет, намагаючись тепер утриматися вiд смiху.

– Так, але з нею ще бiльше метушнi. А боби ростуть дуже швидко. Я перший вибрав боби. Надутий Качан теж хотiв iх садити, але запiзнився й вирiшив посiяти цукровий горох. З ним теж нiчого робити, тiльки збирати.

Ну а це Качан зробить iз задоволенням – вiн страшенно любить поiсти.

– А в мене теж буде грядка? – запитав Нет, думаючи, як приемно було б посадити хоч що-небудь.

– Звичайно, буде, – вiдповiв хтось знизу.

Це був пан Баер, який повернувся з прогулянки й пiшов на пошуки хлопцiв. У недiлю вiн завжди намагався придiлити увагу кожному хлопчиковi, вважаючи, що спiлкування сам на сам для них найкраще.

Щире, гаряче спiвчуття часом творить чудеса.