Маленькі чоловіки

– Я вiзьму одне, а ти бери друге, – сказав Томмi. – У мене тепер якраз буде дюжина. А завтра почнемо новий рахунок. Записуй своi яйця крейдою ось тут, бiля моiх, – i Томмi показав на ряд якихось таемничих значкiв на гладкому боцi староi вiялки.

Так власник одного яйця гордо вiдкрив рахунок поруч з товаришем, який зi смiхом написав над значками: «Т. Бенг i Ко».

Бiдному Нету яйця здавалися такими спокусливими, що Томмi насилу умовив його вiднести свою першу власнiсть у комору Ейзi. Потiм вони повернулися до екскурсii, й Нет познайомився з двома кiньми, шiстьма коровами, трьома свинями й телям.

Томмi завершив огляд бiля староi верби, яка схилилася гiллям над струмком, повiдомивши, що наостанок покаже йому дещо дуже цiкаве.

Ставши на паркан, хлопчики видерлися на дерево й дiсталися широкого розгалуження. Товстi гiлки щороку пiдстригали, а вони пускали молодi пагони, якi утворювали над головою густе зелене склепiння. Пiд ним у розвилцi стояли маленькi стiльчики, а в дуплi була влаштована шафка, де лежали двi книжки, кiлька недороблених свисткiв i човник.

– Ми з Демi тут все облаштували, – сказав Томмi. – Це наша власнiсть, тож нiхто не може приходити сюди без дозволу. Крiм Дейзi, звичайно, але вона не береться до уваги.

Нет дивився iз захопленням то вниз на струмочок, що дзюрчав свою вiчну мелодiю, то на зелене шатро вгорi, де гули бджоли.

– Як тут добре! – вигукнув вiн. – Може, ви дозволите менi iнодi приходити сюди? Я нiколи в життi не бачив такого дивовижного мiсця.

– Так, тут чудово. Приходь, коли захочеш, якщо погодиться Демi, а я знаю – вiн погодиться, бо ще вчора менi сказав, що ти йому сподобався.

– Невже? – сказав Нет, радiсно всмiхнувшись.

– Так. Демi любить тихих хлопцiв, i ви зiйдетеся, особливо, якщо ти любиш книжки.

Рум’янець задоволення, який виступив на щоках Нета, згустився при цих словах.

– Я не дуже добре читаю, – пробурмотiв вiн. – У мене не було часу вчитися, бо доводилося цiлими днями ходити вулицями й грати на скрипцi.

– Я теж не мастак у читаннi, але коли захочу, можу читати добре, – сказав Томмi, з подивом глянувши на Нета. Цей погляд цiлком прозоро натякав: «Це ж треба, дванадцятирiчний хлопчик – i не вмiе читати!».

– Ось ноти я вмiю читати, – додав Нет, засмучений тим, що йому довелося зiзнатися у своему невiгластвi.

– А я не вмiю, – повiдомив Томмi вже iншим, збентеженим тоном.