Маленькі чоловіки

Дiвчинка так розхвилювалася, що по дорозi в мiсто тiльки те й робила, що ставила запитання, не чекаючи на них вiдповiдей.

Тiтка Джо залишила ii в матерi, щоб вона погралася з маленькою сестричкою Джозi, а сама рушила за покупками. А коли повернулася з рiзними пакунками й пакетами, Дейзi вже так замучила невiдомiсть, що вона запропонувала негайно iхати назад, у Пламфiлд.

Але тiтка Джо хотiла поспiлкуватися з сестрою, тож Дейзi мимоволi була залучена до розмови. Вона сидiла на килимi й смiшила панi Брук, розповiдаючи iй про пустотливi витiвки хлопчикiв.

Дейзi нiяк не могла зрозумiти, коли тiтка Джо встигла вiдкрити свiй секрет панi Брук, але незабаром стало очевидно, що ii мама все знае.

Одягаючи на Дейзi капелюшок i цiлуючи ii рожеве личко, вона сказала:

– Будь хорошою дiвчинкою, Дейзi, й навчися цiкавiй та кориснiй грi, яку тiтка купила для тебе. З ii боку дуже мило, що вона хоче гратися з тобою, бо сама вона не особливо любить цю гру.

Панi Брук i тiтка Джо весело розсмiялися, змусивши Дейзi пройнятися ще бiльшим здивуванням.

По дорозi в екiпажi щось задзвенiло.

– Що це дзвенить? – запитала Дейзi, настороживши вушка.

– Нова гра, – вiдповiла тiтка Джо.

– З чого ж вона зроблена?

– Із залiза, жерстi, дерева, мiдi, цукру, солi, вугiлля й безлiчi iнших речей.

– Як дивно! А якого вона кольору?

– Всiляких кольорiв.

– А вона велика?

– Трохи велика, але мiсцями не дуже.

– Я коли-небудь ii бачила?

– Часто, але не таку чудову, як ця.

– Що ж це може бути? – гадала Дейзi, пiдстрибуючи вiд нетерпiння. – Я не можу чекати. Коли ж я ii побачу?

– Завтра вранцi пiсля урокiв.

– Вона й для хлопчикiв?

– Нi, тiльки для тебе й Джозi. Хлопцям буде, звичайно, цiкаво поглянути на неi, – iм особливо сподобаеться одна ii частина, але вони зможуть долучитися до гри тiльки тодi, якщо ти iм дозволиш.

– Демi я дозволю, якщо вiн захоче.

– Не турбуйся, всi захочуть, а найбiльше – Надутий Качан.

Очi панi Баер заблищали, й вона поплескала по згортку, який лежав у неi на колiнах.

– Дай менi помацати його хоч разок, тiтонько! – попросила Дейзi.

– Нi, нi, й ще раз нi. Ти вiдразу здогадаешся, а тодi мiй сюрприз пропаде.

Дейзi надулася, але одразу засмiялася, побачивши крiзь маленьку дiрочку в паперi щось блискуче.

– Як довго чекати! А чи не можна менi поглянути сьогоднi?

– Нi, нi, моя люба. Потрiбно ще все налаштувати й розставити по мiсцях.