Маленькі чоловіки

Я обiцяла дядьковi Теддi не показувати тобi нову гру доти, поки все не буде готове.

– Якщо дядько знае про цю гру, значить, вона незвичайна! – плескаючи в долонi, вигукнула Дейзi.

Їi милий i до того ж багатий дядько Теддi Лоуренс був для дiтей якимось добрим чарiвником: вiн завжди придумував для них всiлякi сюрпризи, чудовi подарунки й кумеднi розваги.

– Так, Теддi ходив зi мною, й ми разом ii купили. Так весело було пiдбирати для неi рiзнi штучки! Йому хотiлося, щоб все було найбiльше й найкрасивiше, тож простенька гра, яку я придумала, завдяки йому перетворилася на чудову.

Ти повинна мiцнiше поцiлувати твого доброго дядька, коли побачиш його. Вiн сам вибрав цю чарiвну маленьку ку… Господи, я мало не сказала тобi, що це таке! – вигукнула панi Баер i, мабуть, побоюючись знову проговоритися, почала переглядати своi рахунки.

А Дейзi з покiрним виглядом склала ручки на колiнах i стала думати, яка ж гра починаеться на «ку».

Приiхавши додому, вона уважно розглядала всi пакунки, якi виймали з екiпажу.

Особливо ii зацiкавив один дуже великий i, мабуть, важкий, який Франц вiднiс у дитячу.

У цей день нагорi вiдбувалося щось таемниче.

Франц стукав молотком, Ейзi ходила то вгору, то вниз сходами, тiтка Джо бiгала тим самим маршрутом, ховаючи щось пiд фартухом. З дiтей нагору не пускали нiкого, крiм Теддi, який ще дуже погано говорив i не мiг видати секрет. Про побачене вiн розповiдав щось незрозумiле й весь час смiявся.

Все це так розхвилювало Дейзi, що ii збудження передалося хлопчикам. Вони навперебiй стали пропонувати тiтцi Джо свою допомогу. Але вона вiдмовилася вiд неi, повторивши iхнi ж слова, сказанi Дейзi:

– Дiвчата не можуть гратися з хлопчиками. Ця гра для Дейзi, для Джозi, й для мене. Ви нам не потрiбнi.

Пiсля цих слiв юнi джентльмени скромно пiшли, а потiм стали так люб’язно й гаряче просити Дейзi пограти з ними в кульки, в конячки, у футбол чи в будь-яку гру на ii бажання, що наiвна дiвчинка була надзвичайно здивована.

Завдяки люб’язностi хлопчикiв день пройшов непомiтно. Дейзi лягла спати рано, а вранцi так активно займалася й працювала, що дядько Фриц подумав: «Як було б добре купувати iй нову гру щодня!».

Хвилювання охопило весь клас, коли об одинадцятiй годинi пан Баер вiдпустив Дейзi: всi знали, що зараз вона нарештi побачить таемничу нову iграшку.