Маленькі чоловіки

Хлопчики провели ii очима, коли вона вибiгла з класу, а Демi став таким неуважним, що, коли Франц запитав його, де знаходиться Сахара, вiн задумливо вiдповiв: «У дитячiй», – чим розсмiшив весь клас.

– Тiтка Джо, – вигукнула Дейзi, влiтаючи до неi в кiмнату, – я закiнчила уроки й бiльше вже не можу чекати анi хвилини!

– Ходiмо, все готово, – вiдповiла тiтка Джо й, посадивши на лiву руку Теддi, а правою взявши робочий кошик, швидко пiшла нагору.

– Ну, й що ж – я нiчого не бачу! – сказала Дейзi, увiйшовши в дитячу й роззираючись довкруж.

– А чуеш що-небудь? – змовницьким тоном запитала тiтка Джо, утримуючи Теддi, який намагався пiдбiгти до вiкна.

Дейзi чула якийсь трiск i булькання, нiби десь кипiла вода. Цi звуки долинали з-за фiранки, натягнутоi перед вiкном. Вона вiдвела фiранку, скрикнула: «Ох!» i зупинилася як укопана, iз захопленням дивлячись на – як ви думаете, на що?

Бiля широкого пiдвiконня була влаштована полиця.

З одного боку на нiй стояли всякi кухоннi приладдя – горщики, пательнi, казанки, каструлi, з другого – маленькi обiднiй й чайний сервiзи, а перед вiкном – плита. Не бляшана, iграшкова, а справжня, залiзна, цiлком придатна для того, щоб приготувати обiд для цiлоi родини ляльок. Але найкраще було те, що плита топилася, в нiй горiв справжнiй вогонь, з носика чайника, який стояв на нiй, виривалася справжня пара, а кришка пританцьовувала – налита в нього вода закипiла.

Одна шибка була вийнята з вiкна, а замiсть неi вставлено металевий лист з отвором для труби – справжнiй дим вилiтав з неi й кружляв у повiтрi. Дерев’яний ящик з дровами й вiдерце з вугiллям поставили бiля плити, а над ними висiли волоть i щiтка. Маленький кошик для провiзii стояв на низенькому столику, за яким зазвичай гралася Дейзi, а на спинцi ii стiльчика висiв бiлий фартушок з нагрудником i кумедний мiнiатюрний чепчик.

Сонце зазирало у вiкно, наче милуючись цiею картиною, дрова весело потрiскували, нове кухонне приладдя сяяло, а обiднiй i чайний посуд стояв стрункими рядами. Це була найчудовiша, найчарiвнiша кухня, яку тiльки могла собi уявити дiвчинка.

Ще раз скрикнувши: «Ох!», Дейзi деякий час стояла мовчки, тiльки очi ii швидко перебiгали з однiеi чудовоi штучки на iншу й блищали дедалi яскравiше.