Маленькі чоловіки

Нарештi вона глянула на веселе обличчя тiтки Джо й, обiйнявши ii, вигукнула:

– Яка ж це чудова iграшка, тiтонько Джо! І що, менi справдi можна буде по-справжньому топити цю маленьку плиту, готувати що-небудь смачненьке й запрошувати гостей? Ох, як вона менi подобаеться! Як ти це все придумала?

– Я побачила, з яким задоволенням ти побiгла куховарити з Ейзi, – вiдповiла тiтка Джо, притримуючи Дейзi, яка пiдстрибувала, нiби збираючись полетiти. – Адже вона не дозволила б тобi часто готувати на ii кухнi, бо там небезпечно: вогонь дуже великий.

От менi й спало на думку купити тобi окрему плиту й навчити тебе готувати. Це буде весело, й корисно. Я зайшла в кiлька iграшкових магазинiв. Виявилося, хорошi, великi плити коштують так дорого, що я вже подумувала вiдмовитися вiд свого задуму. Але тут я зустрiлася з дядьком Теддi, й вiн, дiзнавшись, навiщо я прийшла, оголосив, що хоче допомогти менi, й наполiг, щоб я купила найбiльшу й найгарнiшу плиту. Я спочатку вiдмовлялася, а вiн тiльки смiявся й дражнився, згадуючи, як я готувала в дитинствi. Потiм сказав, що я повинна навчити готувати тебе й Джозi, та накупив всiляких речей для мого, як вiн висловився, «кулiнарного класу».

– Як добре, що ти зустрiла його, тiтонько! – радiла Дейзi.

– Тiльки тобi доведеться старанно працювати, – сказала тiтка Джо, – щоб навчитися куховарити. Дядько сказав, що часто приiжджатиме до чаю, й сподiваеться, що його пригощатимуть чимось смачненьким.

– Це наймилiша, найчудовiша кухня на свiтi! – вигукнула Дейзi, пританцьовуючи по кiмнатi з новим соусником в однiй руцi та маленькою кочергою в другiй.

 – Я готувати на нiй з таким задоволенням! Ти навчиш мене пекти пирiжки й печиво?

– На все свiй час, моя дiвчинко, – вiдповiла тiтка Джо. – Ця iграшка повинна принести тобi користь. Будеш моею куховаркою, я замовлятиму тобi рiзнi страви й показувати, як iх готувати. Так ти потроху й навчишся готувати. Скажу всiм, що ти нова служниця й кликатиму тебе Саллi, – додала вона й одразу взялася за роботу.

А Теддi сiв на пiдлогу й, засунувши в рот палець, взявся з цiкавiстю роздивлятися плиту.

– Ох, яке ж усе красиве! З чого ж менi почати? – запитала Дейзi, вона ж Саллi, з таким осяяним обличчям i такою готовнiстю швидше розпочати цю науку, що тiтка Джо подумала: «Добре, якби всi кухарки були такими ж милими, старанними й веселими».

– Перш за все, одягни ось цей чистий фартушок i чепчик, – сказала вона. – Я хочу, щоб моя кухарка була охайною.