Маленькі чоловіки

Вiн з усмiшкою iв усе, що бачив на тарiлцi, й кожна нова страва йому чудово смакувала. Дейзi сяяла, дивлячись на своiх гостей, як втомлена вiд клопотiв, але гостинна й привiтна господиня.

Бiфштекс був такий твердий, що маленький ножик нiяк не мiг його розрiзати, картоплi всiм не вистачило, а гарбуз трохи взявся грудками. Але гостi досить делiкатно вдавали, нiби не помiчають цих недолiкiв, а господар i господиня будинку iли з таким апетитом, що iм можна було тiльки позаздрити.

Задоволення знiмати вершки згладило горе вiд загиблих пирогiв, а пирiжок Ейзi, який спочатку викликав обурення, дуже вдало доповнив десерт.

– Нiколи ще в мене не було такого дивовижного снiданку! – вигукнула Дейзi, пiд’iдаючи все що залишилося на тарiлках. – Можна менi готувати снiданок щодня?

– Ти можеш готувати коли завгодно пiсля урокiв, – сказала тiтонька Джо, яка з великим задоволенням спостерiгала за ланчем, хоч нiхто так i не запросив ii взяти в ньому участь. – Тiльки я попрошу тебе iсти вчасно. Оскiльки сьогоднi ти куховарила вперше, я не хотiла псувати тобi задоволення, але iсти, як трапиться, не можна.

Ось до чаю можеш приготувати що-небудь, якщо захочеш.

– Дозволь менi спекти пампушки для Демi! Вiн iх дуже любить, особливо обсипанi цукром! – вигукнула Дейзi, нiжно витираючи жовту плямочку з носика Анабелли. Ця особа вiдмовилася iсти гарбуз, хоч ii вмовляли й пояснювали, що гарбуз дуже корисний вiд «лематизму». Бiдна Белла постiйно страждала вiд цiеi хвороби, та й не дивно, бо вона ходила гола й постiйно застуджувалася.

– Але ж якщо ти пригощатимеш такими смачними речами Демi, то всi iншi хлопчики захочуть того самого. Тодi ти клопоту не оберешся.

– А чи не можна влаштувати тiльки сьогоднi, тiльки один раз, щоб Демi прийшов до мене пити чай один? А потiм я пригощатиму iнших хлопчикiв, якщо вони добре поводитимуться, – запропонувала Дейзi.

– Чудова думка! – погодилася тiтка Джо. – Пригощатимеш своiми смаколиками тих хлопчикiв, якi мають зразкову поведiнку – це буде iм за нагороду.

Якщо маленькi чоловiки схожi на дорослих, а вони всi великi ласуни, то твоi пампушки, напевно, пом’якшать iхнi серця, – додала тiтка Джо, кивнувши погляд на дядька Баера, який пiдiйшов до дверей i з усмiшкою дивився на дружину.

– Це камiнчик у мiй город, – розсмiявшись, сказав вiн. – Ну, що ж, ти маеш рацiю. Тiльки якби я одружився з тобою, розраховуючи на хороше куховарство, моя дорога, то менi довелося б жорстоко розчаруватися.