Мандрівки близькі і далекі

А хiба вона властива тiльки московитам? Згадаймо: хiба наш фольклор часом не був пройнятий iдеею, такою схожою на марксiвську «експропрiацiю експропрiаторiв», – ув образах Довбуша й Кармелюка? Пам’ятаете пiсню: «В багатого вiдбираю, убогому даю i, так грошi роздiливши, я грiха не маю». Грабуй награбоване!

Мрiя про всезагальну утопiчну рiвнiсть ще довго житиме у злюмпенiзованих людях, якi втратили навики до працi, елементарну творчу iнiцiативу, в моральних бомжах, схожих на нашого славнозвiсного козака Голоту, який усiм, подiбно вiдомому депутатовi, хамить i нi перед ким не скидае шапки, та передовсiм у манiпулянтах i пройдисвiтах, якi добре навчилися пiд час тоталiтаризму наживатися на всезагальному оглуплюваннi народу.

Ця мрiя ще довго житиме й тому, що iдею комунiстичного пекла в образi раю створювали протягом вiкiв високоосвiченi й жертовнi люди. Чи ж посмiемо ми нинi кинути камiнь у Томаса Мора за його «Утопiю» або в Томмазо Кампанеллу за «Мiсто Сонця» – твори, написанi кров’ю серця в тюрмах i на вигнаннях? Чи маемо право проклинати Фрiдрiха Нiцше, який своею фiлософiею прагнув повернути людинi, надiленiй богорiвним розумом, втрачену гiднiсть, а використав його вчення для злочинноi дiяльностi Адольф Гiтлер?

Не виннi мрiйники – виннi практики, i не в тому iхня вина, що заходилися будувати державнi споруди за рецептами фiлософiв, а в тому, що, добре розумiючи неможливiсть здiйснення iхнiх мрiй, кинули змученим неволями й нестатками людям злочинне за своею сутнiстю утопiчне гасло зрiвнялiвки, спровокувавши iх добровiльно заходити в концтабiр.

Адже «утопiя» у перекладi з грецькоi – мiсце, якого нема; але ж можна створити в окремо взятiй для експерименту краiнi: обгородити ii дротами й зiгнати обдурених людей у державний концетрак, закрити перед ними зовнiшнiй свiт, щоб, не зрiючи iншого життя, свiй вважали раем, дати можливiсть наiдатися й розмножуватися – одне слово, перемiнити народ у стадо слухняних рабiв.

Зреалiзована утопiя вмить стае антиутопiею.

Класичне художне вiдтворення такого суспiльства маемо в знаменитому й страшному романi Джорджа Орвела «1984»: змора людського знеособлення, зображеного у творi, звичайно, вражае, проте ми, всупереч Орвеловi, нiчого собi не уявляли, а фiзично пережили советську антиутопiю й пiзнали всi ii «принади».

Комунiстичнi практики, якi бажали тiльки единого – безмежноi влади, були насправдi посланцями диявольщини. Це не мiстика: якщо е Бог, то мусить бути й диявол.