Мандрівки близькі і далекі

Львiв до того ж завжди вважався особливим мiстом: ми його потаемно називали украiнським П’емонтом, не завше знаючи, що це означае, а окупанти без упину мусували думку про буржуазно-нацiоналiстичний характер Львова: в результатi у нашому мiстi виростали все новi й непотрiбнi для регiону заводи, до яких спроваджувано на роботу росiйськомовний люмпен, що то мав русифiкувати непiддатливий для денацiоналiзацii край, шаленiла цензура, i, як допiнг страху, перiодично вiдбувалися у Львовi показовi повторнi суди над колишнiми членами ОУН та перезахоронення останкiв так званих «жертв бандерiвщини» – насправдi жертв каральних загонiв НКВД i провокаторiв, якi проникали в УПА.

Комунiсти ще й сьогоднi поширюють антиукраiнську пропаганду про «звiрства УПА», та це вже звучить як виття шакалiв у пустелi, що то лякають, а вкусити не можуть, – народ знае всю правду: розкопки в одному лише Яблуневi Косiвського району засвiдчили, хто чинив розправи над мирним населенням у сорокових роках i начинював трупом криницi.

У тi часи, якi для сучасного читача вже е iсторiею, народ Галичини невпинно перебував пiд московською лупою, й тому постiйний зв’язок iнтелiгенцii з Москвою був вимушений. Бiльшовицьке керiвництво не довiряло навiть найавторитетнiшим львiвським ученим, письменникам, художникам; iх доскiпливо контролювала, атестувала й допускала або не допускала до бiльш-менш вiдповiдальних посад столиця СРСР.

Тому нашi поiздки до Москви були життево потрiбними; вони ставали узвичаеними й навiть престижними, й нинi я можу тiльки дивуватися, що Москва перестала бути для мене щоденно необхiдною, як i Мадрид або Лондон, до яких я протоптував би дорогу лише з потреб власноi роботи та iнтелектуального збагачення. Тодi ж кожен за першоi нагоди радо iхав до «столицы нашей родины», щоб хоч трошки заглянути в iншi свiти: у столичних, великих та малих мiстах советських республiк жилося, немов у темницях.

Отож я дуже втiшився, коли в 1957 роцi – пiсля закiнчення унiверситету й перед тим, як стати на учительську роботу в мiстечку Щирець поблизу Львова, – Львiвський обком комсомолу нагородив мене, як переможця в лiтературному конкурсi серед молодих, путiвкою на VI Всесвiтнiй фестиваль молодi й студентiв у Москвi.