Сторінка з книги

Ібрагiм-Ага забрав свою небогу й перевiз ii до Каiру. І тут вилiкувала вона чимало «безнадiйних», i тут придбала собi великоi слави. Інакше й не звали ii, як «чарiвним лiкарем». Марiя Воевiнова писала щоденник, що й був видрукований р. 1737-го. Мiж iншим в ii щоденнику е такi рядки:

«…Єгиптяне iдять тричi денно й нiколи не переiдають. Не вживають м’яса, не п’ють п’янких напоiв. Мабуть, тому бiльшiсть iх мають дуже довгий вiк: до 90 i аж до 100 рокiв.

Европейцi ж iдять надто багато м’яса й п’ють багато вина. І це передчасно гасить iхне життя». Цi думки i з погляду сьогочасноi науки про здоровля (гiгiени) лишаються правдою…

У XVIII-му столiттi, коли лiкарська наука буйно розвиваеться, жiнок лiкарок стае щораз менше. І тiльки з другоi половини XIX-го столiття жiноцтво починае знову цiкавитися цiею галуззю знання. З того часу число жiнок все зростае, i нинi по деяких сторонах, наприклад, в Америцi, можна здибати бiльше лiкарок, як лiкарiв.

Чи мае будучину жiноцтво на цiм полi?

Життя свiдчить, що лiкарка, особливо при лiкуваннях хороб жiночих та дитячих, може мати бiльше успiху, нiж чоловiк, якого немiчнi жiнки соромляться, а дiти бояться. Що бiльше, признаний факт, що праця жiнок у лабораторiях та в аптеках е точнiша й певнiша, як праця чоловiча. Отже, на пiдставi сказаного можна думати, що в новiтнiй медицинi жiнка утримае свое мiсце.

Мовлючи мову про жiнок-лiкарок, не зайвим буде додати ще кiлька слiв i про «конкуренток» ученим жiнкам-лiкаркам, про так званих i добре знаних по наших селах «бабiв» та рiжних шептух i знахорок. Дарма, що медична наука з кожним днем вiдкривае новi обрii, знаходить новi способи поратунку при немочах, робить просто справжнi дива, – все ж таки й нинi дуже часто трапляеться практика й для темних, неосвiчених, сiльських «чарiвникiв».

І не лише самi селяни, а й люди iнтелiгентнi, високоосвiченi, що не вiрять нi в чари, нi в забобони або й взагалi нi у що не вiрять, радо довiряють «народньому лiкарському мистецтву» неграмотних бабiв, котрi не то, що не мають найменшоi уваги про немочi, якi «мов рукою здiймають», а навiть не уявляють собi бiльших частин-органiв, з яких складаеться людське чи тваринне тiло.