Вітраж

Бо ж вiн знав Єгипет лише як турист, що оглядае край, не знаючи нi його мови, нi звичаiв, слухае та йме вiру всьому, що розповiдають йому тi люде, що з ними вiн випадково розбалакаеться. Ми ж знаемо про Єгипет далеко бiльше, дарма що на власнi очi не бачили його життя. Ми пiзнали ту краiну з папiрусiв, шматкiв покарбованого камiння, з тих рiчей, що приховала в собi Долина смерти. Вона передала нам для студiй не тiльки магiчнi тексти ворожбитiв та чародiiв, не тiльки пiснi, й гимни, й казки землi фараонiв. До нас перейшли iсторичнi документи, фольклор, творчiсть народня й окремих мистцiв, висновки абстрактноi i прикладних наук, судовi акти, договорнi умови й угоди.

Ми знаемо навiть про такi дрiбницi, як рецепти на зеленi рум’яна, що ставали рожевими лише на церi обличчя й яких не може витворити сьогочасна хемiя, знаемо про спасенну масть на очi, що оберiгала тогочасних египтян од очних хвороб, на якi так слабують нинiшнi мешканцi палкого Єгипту, бо теперiшня фармакольогiя не може винайти такого певного профiляктичного засобу вiд шкiдливого дiяння яскрявого африканського сонця. Нинiшнiй египтольог знае подробицi звичайного життя днедавнього египтянина: що вiн iв, яке ячмiнне пиво пив, як ловив гусей, вудив рибу, якими забавками та грами бавились його дiти, як вони ходили до школи, як тогочаснi студенти, подiбно до нинiшнiх, нарiкали на надмiрну працю та в своiх листах випрохували в батькiв грошенят…

Отже смерть приховала нам образ тогочасного життя, випустивши його знову на свiт через 3–5–6 тисяч рокiв пiсля того, як воно завмерло, зникло й на довгий час зовсiм iстерлося з пам’яти людськоi.

Тим то i з давнiх-давен цiкавилися вченi розкопками в Єгиптi, й то розкопками переважно гробниць у Долинi смерти. З великою вiдданiстю та впертiстю працюють вони в тому напрямi й нинi, напевне знаючи, що пiд високими кучугурами нанесеного за тисячелiття пiску ховаються неоцiненi скарби для зрозумiння творчости людського вiчного духа.

Отож цiлком зрозумiло, яку екстазу в ученому свiтi повинна була викликати щаслива знахiдка з кiнцем 1922 р.

та на початку нинiшнього року, коли вiдкопано могилу фараона Тут-Анх-Амона, згадуючи наймення якого кожний египтянин конче мусiв додавати: «Нехай живе вiчно»!

Радiсть була тим бiльша, що могилу знайдено непорушною. Рiч, що зовсiм не так часто трапляеться, бо ж дуже часто на мiсце рiжних египетських дорогоцiнних схованок приходили хоча й менч ученi, але бiльше спритнi «археольоги».