Нічний молочник

Знов нахилилася до пральки, вiдчинила круглi прозорi пластиковi дверцята й висмикнула за рукав чоловiкову сорочку. Рукав, за який вона смикнула, був iще бiльш-менш чистим, зате другий! Вона пiднесла сорочку до вiкна й придивилася до буроi плями. Понюхала ii, потерла нiжними пучками пальцiв. За мить вона вже не сумнiвалася: сорочка була заляпана кров’ю. Веронiка замислилась i вiдчула, як вiд ii власних думок по спинi пробiгли мурашки. «Краще вже змиритися з тим, що у чоловiка з’явилась якась тимчасова коханка, нiж пiсля дванадцяти рокiв спiльного життя з’ясувати, що твiй чоловiк – убивця!».

Вона встромила сорочку назад до пральки. Натиснула кнопку пуску i в замислено-тривожному станi повернулася назад до кухнi.

У помешканнi було тихо. Семеновi з самого ранку зателефонував його постiйний замовник Геннадiй Іллiч, i чоловiк одразу пiшов у справах. Минулоi ночi вiн нiкуди не зникав. Вона, хоч iй було незручно, цiлу нiч не знiмала руки з його плеча.

Уже сидячи за кухонним столиком бiля вiкна, за яким легкий снiжок плавно опускався до землi, Веронiка знову згадала про вбивство аптекаря.

«Може, спитати сусiда? – подумала вона. – Вiн, мабуть, щось про нього знае! Газети читае, новини по всiх каналах дивиться! Ану ж убивцю вже знайшли?».

Чай з медом знiмав напругу й пом’якшував тривогу. Вона могла б отак i пiвгодини сидiти бiля вiкна, i годину. Але питання, навiть якщо ставиш iх собi подумки, можна заспокоiти лише вiдповiдями. Інакше вони сверблять, наче комаринi укуси. І Веронiка вийшла на сходовий майданчик, подзвонила у сусiдськi дверi.

Кiлька хвилин почекала й повернулася до себе.

«Що ж, така доля», – вирiшила вона.

І вiдразу замислилася про долю.

А що доля? На долю iй грiх було скаржитися. Єдина дитина в сiм’i вiйськового льотчика та вчительки географii. Удома завше багато цукерок, червоноi риби, великий глобус на сервантi, з якого мама подеколи витирала пилюку. Дурнуватий шлюб у вiсiмнадцять рокiв. Через пiвроку – розлучення. Другий шлюб зовсiм не дурнуватий, i тривае ось уже тринадцятий рiк.

За цей час Семен вирiс з торгiвця вiдеокасетами на Петрiвцi до власника невеличкоi, зате мiцноi фiрми з охорони рiзноманiтних серйозних зустрiчей i виiзних корпоративних заходiв. Власне, то й не фiрма була, а просто двое старих друзiв: Семен i Володька, плюс за необхiдностi ще трое-четверо фiзично мiцних знайомих хлопцiв напохватi. За чотири роки роботи в охороннiй справi Семен заробив на гарне двокiмнатне помешкання на Стрiлецькiй у самому центрi.