Нічний молочник

А тiльки-но взялася до вiвсянки, так iй тепло й затишно стало, що всi питання i поставленi, i замовчанi кудись звiтрiли. Та й слух у неi, здавалося, перекинувся, наче скляний гранчак. Внутрiшнiм став. І почула вона, як у ротi вiвсянка пережовуеться, як молоко в грудях прибувае, як б’еться серце – гучно i впевнено.

11

Киiв. Вулиця Рейтарська. Помешкання номер 10

А зима й далi була м’якою й ненав’язливою. Снiжок то випаде, то розтане вiд якогось незрозумiлого подиху теплого вiтру, i тут-таки знову замерзне, перетворившись на ожеледь.

Семен поiхав кудись ще досвiта. Обiцяв до п’ятоi повернутися. Веронiка зранку пiшла купити харчi. Витратила годинку на телефонну розмову зi своею знайомою Танечкою. Дiзналася багато про ii нового чоловiка, який був на три роки молодший за Таню, але, за ii словами, вирiзнявся неабияким життевим досвiдом. Що мала Танечка на увазi пiд «життевим досвiдом», Веронiка вирiшила довiдатися пiд час особистоi зустрiчi, про яку вони, зрештою, наприкiнцi телефонноi бесiди й домовились.

А час того дня нiкуди не поспiшав. І снiжок то падав, то зупинявся. Згадавши знiчев’я про користь свiжого повiтря, Веронiка вирiшила прогулятися. Але, позаяк була в гарному настроi, рушила не до масивного заднього муру Софiiвського заповiдника, а до рогу трьох кав’ярень – до перехрестя Стрiлецькоi та Ярославового Валу…

Отам вона й стала свiдком сценки, яку анi трагiчною, анi комiчною не назвеш.

Елегантно вбрана жiнка рокiв п’ятдесяти, у песцевiй шубi до п’ят i вишуканих чобiтках в однiй руцi тримала молоток, а в другiй – невеликий вiнок iз соснових гiлок, прикрашений кiлькома штучними трояндами й чорною стрiчкою з написом срiблястими лiтерами. Мiж жiнкою й стiною нарiжноi кав’ярнi стояв хлопчина у джинсах i темнiй куртцi. На вигляд йому було рокiв вiсiмнадцять. Погляд переляканий, вираз обличчя такий самий.

На вродливому обличчi жiнки зi строгими рисами вималювалися подив i гнiв. Веронiка шкiрою вiдчула, що неодмiнно мусить стати поруч з жiнкою й пiдтримати ii, незалежно вiд сутi суперечки.

І варто було Веронiцi пiдiйти ближче, як суть суперечки стала ясна наче лiтнiй день.

– Його тут убили, а цей шмаркач не дае менi вiнок на цвяшок повiсити! – проказала дама у песцевiй шубi просто в обличчя Веронiцi.