Нічний молочник

Допоможеш менi?

– Звичайно, – з готовнiстю вiдповiла Іра.

Вони швидко допили чай.

– Вiзьми, одягни! – нянечка подала Іринi чистенький бiлий халат. – Без цього туди нiяк не можна.

Вiра глянула на себе у маленьке люстерко, що висiло в кухнi над мийкою. У халатi вона була схожа на медсестру.

Взялись вони удвох за ручки бiдона. Пiдняли його трiшки, й Іринi мало не пiдкосилися ноги. Такого тягаря в життi ще не доводилося двигати.

– А ми потрошки, ривочками, – сказала нянечка, помiтивши на Ірининому обличчi розгубленiсть.

Разiв зо двадцять вони пiднiмали й опускали бiдон, поки дотягли його до подвiйних дверей. Вiра явно зморилася, проте не скаржилась. В Ірини заболiли руки й плечi.

– Треба зробити, начальниця попросила, – проказала сумно старенька нянечка. Вiдчинила половинку подвiйних дверей. Взяли вони знову за вуха бiдон, поставили по той бiк дверей. Потiм дiсталися третiх дверей лiворуч. Занесли всередину. Там, у кiмнатi, повнiстю облицьованiй блакитною плиткою, стояла особлива медична ванна.

На ii зовнiшньому боцi – пульт керування. Кнопочки, перемикачi, лампочки якiсь. Таких ванн Ірина ще нiколи не бачила. Навiть по телевiзору. У кутку на вiшаку висiли чистенькi бiлi махровi халати. На пiдлозi пiд вiшаком – кiлька пар однакових капцiв.

– Ну, Ірочко, треба напружитися, – стомлено видихнула старенька. – Треба молоко туди, у ванну, вилити.

– Ми не зможемо, – злякалась Ірина, в якоi вже й живiт заболiв.

– Як це не зможемо?! Поглянь на мене, менi вже шiстдесят сiм! А я не скаржуся!

Вiра вiдкинула накривку бiдона.

Схопила обома руками за вухо, Ірина за друге.

– Це неважко, – знову заговорила старенька. – Головне – нахилити його правильно, щоб не розлити…

З третьоi спроби iм вдалося вилити молоко з бiдона у ванну. Порожнiй бiдон, хоч i сам нелегкий, тепер здався Іринi пiр’iнкою, коли вони його заносили на свою половину коридору.

– А навiщо туди молоко виливати? – запитала Іра, коли вони зупинилися бiля другого бiдона.

– Це козяче, – недбало вiдповiла Вiра.

– Для процедури.

Наступнi два бiдони вони не змогли вилити до ванни без сторонньоi допомоги. Добре, що лiкар iз сусiднього кабiнету вiдгукнувся на прохання нянечки Вiри. Вiн iще на годинник глянув, коли останнiй бiдон у ванну виливали. Незадоволено похитав головою. «Цiле щастя, що Геннадiй Іллiч завжди запiзнюеться», —сказав вiн.

Наступне горнятко чаю тремтiло в руцi Ірини, наче живе. Все в Ірини тепер болiло, пiсля цих бiдонiв.