Рожева Миша

– Я не розумiю…

– Чого ти не розумiеш? – Дядько Юра зберiгав на обличчi усмiшку, але вона нiби прокисла.

– Я не розумiю: чарiвник ви чи фокусник?

У цей момент я почула дуже чiтко, що внизу, де каюти, хтось голосно заплакав. Дитячий плач. Ми всi з подивом подивилися на дядька Юру. Тiльки Юля вiдвернулася i дивилася в iнший бiк.

– Там хтось, здаеться, плаче, – сказав мiй тато, який ненавидiв дитячий плач.

– Дурницi, – вiдповiв дядько Юра. – Це вiтер. Вiтер плаче, як дитя…

Юля подала йому бiлу коробочку.

– Може, краще в шахи? – скромно запропонував тато.

– Нас же четверо! – заперечив дядько Юра. – Увага! Граемо на таемнi бажання. До кiнця гри вони стануть явними! – Вiн подивився на мене. – А ти йшла б до нянi. Це доросла гра.

– Я ii вiдведу, – зголосилася мама.

– Подивися мультики, – порадив тато.

Знову пролунав плач.

– Нiчого не розумiю, – похмуро сказав дядько Юра, дивлячись у своi кiсточки. – Може, це порося? Або хтось iз команди таемно пронiс на яхту дитину?

Вгору по сходах швидко вбiгла дiвчина в сiрому. Вона стала щось шепотiти дядьковi Юрковi на вухо.

– Яхта чудес! – стрепенувся дядько Юра. – Це не Пушкiн i не порося, а мiй син Клоп. Що вiн робить на яхтi? Вiн повинен був залишитися в порту!

Вiн щось сказав англiйською дiвчинi в сiрому, i вона побiгла.

– У тебе англiйська команда? – запитав тато вочевидь для того, щоб змiнити тему.

– Мiсяць тому я розлучився з росiйською командою на Сардинii, – заявив дядько Юра. – Вони боягузливо поводилися. У кожному кутку яхти iм ввижалися привиди i мерцi. Вони звинувачували мене, що я навмисне населив яхту мерцями – i я вiдправив iх на берег. Тепер у мене команда з рiзних краiн. Аргентинки, болгарин, нiмець, два греки, iталiйка, кухар – теж iталiець. А капiтан залишився той же – шотландець. Вiн не боiться привидiв.

– Ви дружите з привидами? – з повагою запитала я.

– Я не дружу з ними, але менi доводиться з ними спiлкуватися, – задумливо сказав дядько Юра. – Як будь-якому росiйському бiзнесменовi.

Тут до нас пiднявся скуйовджений хлопчик з чорним волоссям. Вiн ще схлипував, але, побачивши мене, вiдвернувся i витер кулаком очi.

– Клоп, – строго запитав його дядько Юра, – що ти робиш на яхтi?

– Вiдбуваю покарання, – вiдповiв Клоп. – Мене замкнули в каютi i не дають iсти.