Рожева Миша

– Не вiрю! – скрикнув дядько Юра. – Ти ж залишився в порту. Ми тебе не взяли з собою.

– В останню хвилину ти вирiшив узяти мене в море i замкнув у каютi.

– Я не пам`ятаю, – простогнав дядько Юра. – Я був наче в непритомностi. Зате я пам’ятаю, за що тебе покарали.

– Я штовхнув ii, – сказав Клоп, указуючи на Юлю.

– І що далi?

– Вона впала з яхти у воду i мало не потрапила пiд гвинт.

– Ти це зробив випадково, правда?

Клоп подивився на батька:

– Правда…

– Ось i повтори: я це зробив випадково…

– Я це зробив… Я хотiв, щоб вона перетворилася на фарш! Ми всi подивилися на законодавця Юлю.

– Ти жартуеш, – вiдмахнувся дядько Юра. – Ти ж знаеш, що Юля любить дiтей…

– Вона ненавидить мене, – сказав Клоп.

– Ну все! – сказав дядько Юра. – Я бачу, що ви вже помирилися. Як ми з тобою домовлялися? До першоi слiзки каяття, вiрно? За тобою ми влаштували спостереження i чекали, коли ти покаешся. Ти не плакса, а тут розплакався. Каяття в повнiй мiрi! Геть останнi хмаринки гнiву! Цiлуйтеся! – наказав вiн.

Клоп i Юля повiльно пiдiйшли одне до одного, обнялися i знехотя поцiлувалися в губи.

– Інша справа! – зрадiв дядько Юра. – Недарма кажуть, що я чарiвник. А де Марина?

– Марина? – здивувалася я. – Це ж порт.

– Моя дочка – теж Марина. Їй стiльки ж рокiв, скiльки тобi. Тiльки вона… ну красуня… Вона на яхтi? – запитав вiн у Клопа.

– Зараз вийде.

– Дiти, пiднiмайтеся на оглядовий майданчик. Там багато кубикiв. Побудуйте вiллу!

– Пiшли! – Клоп простягнув менi руку.

– Бувай, мавпочко! А ми – в домiно. Сiдай, думський дiяче!

Граемо на таемнi бажання!

Дядько Юра зажадав пляшку французькоi шипучки й оглянув гравцiв iз задоволеним виглядом переваги.

* * *

– Менi здаеться, штормить, – сказала я зi стурбованим обличчям, коли ми пiднялися на оглядовий майданчик.

– Хiба це штормить! – здивувався Клоп. На ньому була тiльняшка, як у справжнього моряка. – Ти подивися, як гарно!

– Берега не видно, – сказала я, оглянувши море.

– Давай з’iмо морозиво! – сказав Клоп. – Ти некрасива, але ти менi все ж таки подобаешся.

– Я ще вчора ввечерi була найкрасивiшою!

– Гаразд… Всi дiвчата так кажуть! Але ти все одно менi подобаешся.

– Чим?

– Не знаю. – Клоп натиснув на кнопку. Через хвилину ми вже iли морозиво.

– Я не зрозумiла, – зiзналася я. – Ти не привид?

– Якщо я iм з тобою морозиво, значить не привид.

– Але твое тiло залишилося в порту!

– Я – син бандита! – скрикнув Клоп.