Рожева Миша

Там така вода, що, коли пiднiмаеш руку, здаеться, що у тебе пiд рукою виростае блакитне крило. Клоп стрибнув з борту так красиво, що я навiть розгубилася вiд захоплення. У водi вiн пiдплив до мене i сказав:

– Я тобi заздрю. У тебе е мама.

– А у тебе?

– У мене нiколи не було мами.

– Хтось же повинен був тебе народити!

– Теоретично так.

– Запитай у Юри!

– Вiн не говорить.

– А, може, вiн взяв тебе з дитбудинку?

– На нього не схоже.

– Звiдки ти знаеш? Може, вiн ранiше був iншим.

Хочеш, я у нього вивiдаю?

– Як?

– Ну, це моя вже справа.

– Не треба. Обережно, медузи!

– Цi не кусаються.

– Ще й як кусаються! Загалом, я боюся знайти свою маму.

– А я боюся, коли моi батьки сваряться. І ще як сваряться! Але вони не розлучаться: не захочуть менi зiпсувати життя!

– Звiдки ти знаеш?

– Я бачу, що мама не дуже любить мого тата. Але вони все одно сплять разом, на одному лiжку.

– Це ще нi про що не говорить.

– Вони голi сплять! Я сама бачила!

– Ти бачила свого тата голим?

– Так.

Ну i що? Я – нудистка з трьох рокiв… – З борту яхти солдатиком стрибнула Юля, пiднявши стовп бризок. – У тебе скоро буде мачуха.

– Мачуха! Я тому i хотiв перетворити ii в фарш. Якби менi це вдалося, мене б не посадили. Я б сказав, що я – випадково. Вiдбрехався би. А тато забув би ii на наступний день! Навiть на похорон фаршу не пiшов би.

– Значить, ти не розкаявся i плакав не по-справжньому?

– Спочатку я розплакався з жалю до себе.

У всiх на яхтi красиве життя, а я сиджу пiд замком. А потiм менi стало шкода ii теж…

– Чому?

– Тому що ця Юля – така дурна!..

Маринка пiдпливла до нас з усмiшкою.

– Що ти хочеш робити на тому свiтi? – запитала вона у мене.

– На якому свiтi? – не зрозумiла я.

– Що ти хочеш робити пiсля смертi? – уточнила вона.

– Фiлософиня! – пирхнув Клоп. – Знайшла що запитати!

– Мовчи! – гримнула на нього Маринка.

Клоп набрав повiтря в легенi й пiрнув глибоко. Вiн вочевидь випендрювався передi мною.

– Дивне запитання, – сказала я. – Життя у нас тiльки починаеться.

– Уранцi прокинешся, а ввечерi – вмирати. Як метелик, – промовила Марина.

Я задумливо глянула на неi й теж глибоко пiрнула.

Роздiл 8

ЗАСЕЛЕНИЙ НЕЗАСЕЛЕНИЙ

На заходi сонця ми пiдiйшли до незаселеного острова i неподалiк вiд нього кинули якiр. До нас назустрiч виплив гарний катер. Я побачила здалеку високу людину в бiлiй сорочцi.