Рожева Миша

Матiас покликав вертолiтника:

– Це вiйськовий льотчик Едвард, – представив його Матiас. – Американець. Воював на рiзних вiйнах.

Едвард посмiхнувся:

– Hi!

– Ви вбивали людей? – зацiкавився Клоп.

– Я багато що робив на вiйнi, – бадьоро кивнув Едвард.

– Що, правда, вбивали? – запитала я.

Я знала, що е люди, якi вмiють убивати людей, але менi не доводилося з ними близько познайомитися.

– Я вбивав, мене вбивали! – розвiв руками Едвард.

Ми залiзли у вертолiт, пристебнулися i надiли дуже великi навушники, вiд чого вiдразу перетворилися на героiв мультикiв.

Дiана з Маринкою i Рожевою Мишею залишилися на землi: в цiй бабцi iм не знайшлося мiсця. Вертолiт затрусився, як злий чаклун. Ми летiли над островом. Матiас повiдомив у навушники, що зараз ми побачимо старий маяк.

Маяк стояв на скелi.

– Там хтось живе? – запитала я крiзь шум.

– Цей маяк побудований в 1905 роцi… – почав Матiас.

– До нашоi ери? – проявила я свою ерудицiю.

– Йез! – зрадiв Матiас. – У всякому разi, не ранiше! Колись там жив доглядач iз сiм’ею.

Але тепер маяк працюе в автоматичному режимi.

– Там багато кажанiв, – сказав вертолiтник.

– І привидiв, – додав Матiас.

– Ви iх бачили? – обмерла я.

– Ну так. Наш вертолiтник теж може бути привидом.

Вертолiтник почав нервово смiятися.

– Хiба привид може управляти вертолiтом? – засумнiвався Клоп. – Це мае бути дуже розвинутий привид!

– З привидами страшно лiтати, – сказала я. – Вони ж не ризикують життям.

– Так, але вони ризикують смертю, – сказав Матiас.

Ми перезирнулися з Клопом, але промовчали.

– Я загинув на в’етнамськiй вiйнi, – зiзнався вертолiтник.

– Де? Де? – не зрозумiла я.

– У В’етнамi!

– Це десь у Донбасi? – запитала я.

Вiдповiдi я не почула. Наш вертолiт вилетiв у море, i ми побачили яхту дядька Юри зверху. Вона спокiйно погойдувалася на хвилях. З неi, як з труби, в небо здiймався стовп веселоi музики. Ми висунулися i придивилися.

На верхнiй палубi моя мама танцювала з дядьком Юрою, а тато – з депутатом Юлею.

Всi четверо були в одних трусах. У депутатки були розпущенi мiднi волосся, а на великих грудях бовтався величезний золотий хрест. Ми ще розгледiли чотирьох дiвчат iз пляшками шампанського в руках. Вони теж були в трусах. Вони всi наближалися до нудизму. Я впевнена, що люди майбутнього будуть складатися з одних нудистiв.

Нарештi, вони почули i побачили вертолiт, втупилися в небо i здогадалися, що ми – це ми.