Рожева Миша

Очi банькатi, довге чорне волосся, дуже блiда шкiра, чорний костюм з бiлою сорочкою.

Двi дiвчини з Киева сидiли в купальниках тiлесного кольору. – Це нашi маскараднi костюми! – пояснили вони.

Дiтей не було, навiть домашнiх тварин i тих не було, нiкого! Самотня, я зазирала пiд кипарис, прикрашений бiлими кулями. Пiд кипарисом була купа коробок та коробочок.

– Краби! Краби! – галасували гостi.

– Мииии! – мукав незрозумiлий старець.

Краби пахли розпареною бiлизною. У жовтому мiнi моя няня Дiана внесла срiбну тацю з довгими краб’ячими ногами.

Мама подивилася на них i загадково фиркнула. За навстiж вiдчиненим вiкном море зiтхало. Тато щиросердно сказав фiнському другу:

– Тут зiрки виглядають iнакше, нiж на Пiвночi. Навiть Полярна зоря менi не видаеться такою вже полярною.

Фiн у вiдповiдь став плюватися.

* * *

– Ти чого не iси? – тато обережно торкнувся до маминоi руки. – Ти любиш краби!

Мама великими стурбованими очима дивилась на крабiв, пiдперши пiдборiддя рукою. Дiана обходила гостей, наливаючи шампанське.

– Налити? – всмiхнулася менi.

– Налий Марусi! – радiсно замахав руками тато. – Їй вже можна!

– Дiано, не здумай! – гримнула на неi мама.

Дiана нервово вiдiрвала горлечко пляшки вiд мого бокалу. Туди вже накапало кiлька шипучих крапель.

– Я теж не люблю краби! – завередувала я. І, як мама, вiдсунула вiд себе тарiлку вареноi бiлизни.

– Нi, в принципi я люблю, – вперто сказала мама. – Але не в вареному виглядi!

– А я iх полюбляю на грилi, – закивав мамi француз-винороб.

Французи сидiли рум’янi та напiвсивi, й було незрозумiло: хто з них батьки, а хто – дiти.

– Камчатський краб – це великий делiкатес, – пояснив тато.

– Звiсно, – погодилися французи. – Особливо росiйськi балети.

Хруст i трiск. Щипцями чавили клiшнi. Трое iспанцiв кинулися чмакати крабами.

– Де вашi фотокамери? – поцiкавився здичавiлий американець.

– Вiдпочивають!

– Крабики… – Менi стало до слiз шкода крабiв. Дiана знову налила татовi шампанського, i, випивши до дна, тато сказав:

– Марусю! Покинь ти цей крабовий гуманiзм! Витри сльози! Не слухай нiкого! Вони смачнi! Їж!

Мама, стрельнувши в нього очима, звернулася до мене:

– Я люблю живих крабiв.

Я зморщила лоба.

– Живий краб кращий за мертвого, – посмiхнулась мама.

– Я iх, бляха, з Москви тягнув, – тицьнув тато пальцем у крабiв, – а ви… ех, ви!

– Красунчик-гiтарист теж не iсть краби, – схлипнула я. – Йому теж боляче дивитися, як шматують крабiв.