Рожева Миша

– Вiрно! – погодилася мама.

– Я бачила живого краба на Дорогомилiвському базарi в акварiумi, – сказала я. – Пам’ятаеш?

– Ну?

– Вiн огидний та жалюгiдний!

– Ти ще маленька.

Мама втратила до мене iнтерес i повернулася гарним обличчям до гостей. Вона любила говорити загадками.

* * *

У саду зашипiли феерверки. Ми з мамою i татом обнялися. Рудий поляк помирився з угоркою. Час подарункiв. Першим полiз пiд кипарис мукаючий старигань. Йому подарували жовту гумову качку. Виставивши зади, пiд кипарис полiзли киянки; вони витягли звiдти дорогi альбоми з мистецтва.

Киянки виявилися модними художницями.

Теж пiрнула пiд кипарис.

Щастя новими щасливими сльозами пирснуло з моiх очей. Як у клоуна! – промайнуло у мене в головi. Пiд кипарисом я знайшла велику коробку, обгорнуту срiбним папером. Перев’язана широкою червоною стрiчкою, коробка блищала, як снiг пiд Москвою. На снiгу було написано: МАРУСІ.

– Можна, – трохи злякалась я, – розгорнути?

– Даффай! – пiдморгнув тато.

Ми з татом у пафоснi моменти любили спотворювати слово «давай», самi не знаючи навiщо.

Я розв’язувала не кваплячись, намагаючись бути терплячою. Я любила все маленьке. Але тут… Що це, коли починаеш любити велике? Передi мною в коробцi лежала ВОНА – я про неi мрiяла кожну нiч, засинаючи.

Рожева Миша була iграшковою i не iграшковою, якою i мае бути iграшка майбутнього. Вона вставала на заднi лапи, танцювала, вимахуючи хвостиком, вiдповiдала на питання, бiгала i навiть лiтала по кiмнатi.

Лiтаючи, вона раптом перетворювалась на справжнiй НЛО з прожекторами i зеленими чоловiчками, а потiм миттево з лiтаючоi тарiлки знову ставала Мишею. Вона iла солодощi, обожнювала цукерки з лiсовими горiхами. Вона керувала спортивною машиною, годувала голубiв, умiла прикидатися мертвою, сiдала на шпагат, грала у великий тенiс, була шульгою. Тримаючи склянку морквяного соку в лiвiй лапi, вона вела розмови на рiвних з королями та принцами, була бомбардиром, могла легко вскочити в екран телевiзора i стати учасником мультика.

– Привiт, – сказала я Рожевiй Мишi. – З Новим роком!

– З Новим роком, Марусю! Сиии! Яка ти гарна!– дивлячись менi в обличчя, трохи грасуючи, сказала менi Рожева Миша.

– Я знаю! Ти теж по-мишачому гарна.

– Краса невизначувана. – Очi Рожевоi Мишi смiялися.

– Легко змалювати потворнiсть. Правильнi риси обличчя – це ще не краса. Але рахунок йде на мiлiметри. Трохи нiс довший, трохи чоло – i – сиии! – нема вроди.