Україна самостійна

У тих найбiльших огнищах поступу й освiти для многих тисяч людей, малих, старих, мужчин i жiнок, вертаеться життя дикунiв у лiсах i печерах, тiльки ще гiрше i страшнiше, бо тут на мiськiм бруку сама природа не дае iм нiчогiсiнько, а замiсть диких звiрiв iм на кождiм кроцi грозить далеко страшнiший ворог – чоловiк, узброений усiми засобами цивiлiзацii, аби в разi чого позбавити iх свободи або навiть життя. Не диво, що по таких мiстах день у день сотки людей гинуть з голоду, захованi по темних закутках, як дикi звiрi, що там у тiм поденнi суспiльностi дiються сотки страшних злочинiв, а сотки нещасних, доведених до розпуки, вiдбирають собi життя.

Можна сказати смiло, що прадавнiй дикун, блукаючи по лiсах та ночуючи в печерах, був сто разiв щасливiший i почував себе лiпше вiд такого нещасного бiдолахи, що серед величезного мiста опиниться без грошей, без зарiбку, без пристановища, без нiякого способу до життя.

Та се ще не все. Дикун у лiсi бачив довкола себе лiс, а щонайбiльше iнших таких дикунiв, як був сам.

Коли терпiв голод, то знав, що й iншi довкола нього терплять; коли був ранений, то знав, хто його зробив неспосiбним до працi. А бiдолаха в великiм мiстi де поступить, бачить довкола себе багатство, розкiш, пишнi вбрання, великi доми, блискучi склепи, навантаженi всякими товарами, з повиставлюваними в вiкнах скарбами, з яких сота, тисячна часть могла б його зробити багачем. Вiн гине з голоду серед величезних куп хлiба, вблизу багатих кухонь i рестарацiй, де iншi наiдаються досхочу. Вiн голий вблизу магазинiв, що аж трiщать вiд маси сукон, полотен i найрiзнороднiшоi одежi. І що найдивогляднiше, вiн часто не може дiстати роботи i погибае без працi тут же обiк многолюдних фабрик, де день i нiч гуркочуть машини, стукочуть молоти, кишать робiтники, як мурашки, обiк верстатiв, де день i нiч слiпають та надриваються iншi робiтники надсильною, прискореною, гарячково невпинною працею.

І сказав би хто, що се лиш по мiстах так, – та бо нi.

А по селах хiба не бачимо дивного (нам воно з вiковiчноi привички перестало бути дивним) гнiтучого та болючого противенства мiж бiдними i багатими. Тут сидить господар на цiлiм грунтi, а в нього тулиться комiрниця, що не мае анi клаптика землi, а його сусiди мають по морговi, по пiвморга, а там на кiнцi села позасiдала голота, що не мае нiчого, крiм нужденноi хатчини, та й то не раз поставленоi на громадськiм грунтi.