Україна самостійна

Жие таке сотворiння, насисаючися поживи зi свого окруження, не гине, але розпадаеться на двi або бiльше частинок i тi починають знов жити так само, як iх батько, i знов не гинуть, лише розпадаються i множаться без кiнця. І не знати, куди зачислити таке сотворiння, чи воно звiрик, чи ростина. На вищих ступенях стоять сотворiння, подiбнi до тих найнижчих, але такi, що в iх тiлi починае робитися деякий подiл працi: з iх клiтинок виходять живi ниточки, що служать або до порушування, або до хапання поживи.

У iнших сотворiнь iз таких клiтинок та ниточок робляться малесенькi ротики, ссавки, нiжки, iз них стаються звiрики; у iнших повстають корiнцi, гiллячки, шапочки, iз них виходять ростини. І знов бачимо довгий ряд ступенiв, нiби сходiв; на кождiм вищiм ступенi в тiлi такого сотворiння подiл працi бiльший, праця виконуеться докладнiше, членiв i суставiв бiльше, вони рiзнороднiшi та лiпше припасованi до своеi роботи.

Покладiть лише обiк себе на однiй дошцi кiльканадцять ростин: такий зелений водорiст, що виглядае як один волос, такого гриба, що його називають пiстряком, земним серцем або труфлею i який виглядае мов бараболя, а далi правдивого гриба, у якiм, окрiм кореня, розпiзнаете шапку, зложену з верхньоi шкiрки, бiлого м’яса пiд нею i рурковатоi верстви внизу; положiть далi грубошкiрого лопуха, стебло трави, корч папоротi, а нарештi жолудь i молодого дубчака, яблуко i цвiтучу яблуневу галузку, цвiт рожi та фiалки.

Побачите самi, яка величезна рiзниця в будовi тих ростин, як у одних усi сустави простi та нечисленнi, нема нi цвiту, нi овочiв, нi рiзнородних барв анi запаху, а як iншi розвивають у собi чимраз бiльше суставiв, чимраз кращi прикмети.

Коли тi ростини лежать перед нами на однiй дошцi, то можна би думати, що вся та рiзнороднiсть виросла разом рiвночасно, так як виростае тепер щовесни. Але дослiди над iсторiею природи показали, що не так воно було, що ся теперiшня рiзнороднiсть – то здобуток довгого розвою, який тривав мiльйони лiт; що зразу на землi були справдi лише найпростiшi, зовсiм безбарвнi ростини, що вони звiльна розвивалися, набирали чимраз бiльше членiв та суставiв, пристосовувалися до рiзнородних обставин та рiзнородноi поживи, набирали барви, смаку та запаху, вандрували з моря на сушу, iз краю до краю – одним словом, що й тут маемо розвiй та поступ, дуже подiбний до того, який ми бачили мiж людьми.

Ще виразнiше можна се бачити на звiрах.