Україна самостійна

В предавнiх часах, коли дикун, де що зловив чи вбив, те й з’iв, що зробив, те й мав, коли сам собi приготовлював не лише страву, а й одежу й хату, а чого сам не зужив за життя, те велiв собi по смертi класти до гробу, тодi можна було говорити про повну власнiсть. Власнiсть якогось чоловiка була вповнi витвором його працi, то й не диво, що вiн мав до неi повне право. Але в наших часах се зовсiм не так. Анi один чоловiк не жие виключно своею власною працею. На його виживлення, одежу, помешкання, виховання та заробкування складаеться праця соток i тисячiв рiзних людей, ба навiть соток i тисячiв давнiших поколiнь.

Ми сiемо нинi хлiб на полях, управлених перед тисячами лiт, живемо в домах, побудованих нашими батьками, дiдами й прадiдами, iздимо по дорогах та мостах, збудованих старинними римлянами або новочасними нiмцями, бельгiйцями та iталiянами, одягаемося в сорочки з американськоi бавовни, пряденоi в Англii, тканоi в Шлеську, або в матерii, вироблюванi в Францii, косимо стирийськими косами, краемо англiйськими ножами, оремо нiмецькими плугами, нашi жiнки й дiвчата носять на шиях французькi коралi або венецiанськi склянi перли i т. п. І навпаки, наш хлiб iдять нiмцi, наше м’ясо – вiденцi та берлiнцi, нашi покладки – парижани та лондонцi, нашi яблука йдуть до Будапешта та до Вроцлава. Що тут власнiсть i чия вона? Все перемiшане, все не е виключно нiчие, все спiльне, бо виплило зi спiльноi мiжнародноi працi.

Та то ще не досить. Найважнiша рiч ось у чiм.

Кождий робучий чоловiк у наших часах робить далеко бiльше, нiж сам спотребовуе. Робить, так сказати, для спiльноi скарбiвнi. Робiтники, що напалили цегли та вапна i вимурували великий дiм, зробили таку рiч, що перестоiть iх i iх синiв i внукiв i не стратить певноi вартостi ще й за сто лiт. Кожда фабрика виробляе товарiв далеко бiльше, нiж могли би спотребувати ii властителi i робiтники за цiле свое життя. На добре управленiм полi, занятiм одною громадою, звичайно родиться стiльки хлiба i всякого iншого плоду, що вся та громада могла би тим цiлий рiк жити дуже добре i ще би дещо лишилося про запас. Власне в тiй надвишцi плодiв людськоi працi понад людську потребу й лежить, по думцi комунiстiв, основа людського поступу. Людськiсть у загальнiй сумi робиться багатшою i мае через те змогу чимраз бiльше сил увiльнювати вiд низькоi щоденноi працi на здобування хлiба, а повертати iх на плекання науки, на полiтичнi, громадськi й iншi дiла.