Україна самостійна

Хоч i як несерйозно ставлять питання сi люди, та проте сама справа варта дискусii. Економiчне питання таке важне, таке основне, що й при справi полiтичноi самостiйностi всякого народу не то що поминути його не можна, але треба класти його як вихiдну точку. Адже ж уся соцiальна боротьба наших часiв у головнiй мiрi (не виключно!) зводиться на усунення економiчного визиску в усякiй формi. Та поставивши питання так, ми вiдразу бачимо перед собою просту i ясну перспективу. Адже змагання до усунення економiчного визиску мусить ео ipso[15 - тим самим (лат.

)] бути змаганням до усунення визискувачiв своiх чи чужих, а в разi даного вибору певно насамперед чужих, а потiм своiх. А що значить полiтична несамостiйнiсть якоiсь нацii, як у остатнiй лiнii такий ii стан, що вона мусить без опору дати визискувати себе iншiй нацii, мусить вiддавати часть здобуткiв своеi працi на цiлi, якi з ii розвоем i забезпекою не мають нiчого спiльного? Значить, жолудковi iдеi, тобто нацiонально-економiчнi питання самi собою, з залiзною консеквенцiею пруть усяку нацiю до виборювання для себе полiтичноi самостiйностi, а в противнiм разi розкривають перед нею неминучу перспективу економiчного невiльництва, занидiння, павперизацii, культурного застою i упадку. Правда, нашi (i не нашi) прихильники здорового хлопського розуму не ставлять сього питання так широко. Усунення всякого визиску – се ж утопiя, се неможливiсть! Головна рiч – удержання полiтичного i соцiального спокою, при якому б без перешкоди могла функцiонувати та драбина, по якiй однi йдуть угору, а другi вдолину. Іншими словами: «Не викликайте вовка з лiсу, дайте нам спокiйно сидiти на посадах i добиватися маеткiв, а там, коли ми будемо матися добре i забезпечимо своiх дiтей, то й цiлiй нацii буде лiпше. Адже ж коли забезпечений я, мiй сусiд, другий, десятий, сотий, то се, значить, забезпечена така-то часть нацii. Економiчний прогрес у тiм i лежить, щоб та часть нацii була чимраз бiльша й бiльша i щоб ii забезпечення було чимраз ширше й тривкiше». Розумiеться, так ясно сi панове сього не скажуть, бо тут занадто виразно видно б було iх класовий i хатнiй егоiзм, iх нехiть до всякоi боротьби, до всякого iдеального (отже й нацiонального) змагання, коли воно мае бути важким здобуванням, а не влiтати в руки готове, так як мiфiчний печений голубець у рот.