Вибрані вірші

Вибранi вiршi

Максим Тадейович Рильский

Павло Григорович Тичина

Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури

У творчостi майже кожного видатного поета е те, що минае разом з часом, i те, що залишаеться надовго або й назавжди. Довге життя судилося поезiям епохальних поетiв ХХ столiття – Павла Тичини (1891—1967) та Максима Рильського (1895—1964), чия творча спадщина збагатила скарбницю украiнськоi та свiтовоi лiтератури.

Павло Тичина, Максим Рильський

Вибранi вiршi

ДВА СВІТЛІ ГЕНІЇ ПОЕЗІЇ

Поезiя не вмирае.

    Максим Рильський

Павло Тичина й Максим Рильський. Саме цi iмена вiдразу ж зринають у пам’ятi, коли мова заходить про украiнську поезiю ХХ столiття. Юрiй Смолич якось сказав: на якi б перiоди iсторики лiтератури не подiляли нашу поезiю 1910—1960-х рокiв, усi iх можна заступити двома словами – «епоха Тичини». А я б додав: «i Рильського». Адже вони завжди поруч – «украiнський Орфей» i «poeta Maximus».

Їх познайомила поезiя. Тичина та Рильський вiдчули «спорiднення i перегукування душ» задовго до того, як потисли один одному руки. У «Спогадi далеких лiт» Тичина розкаже, як iще 1910 року, щойно з’явилась книжка Рильського «На бiлих островах», вiн читав ii на уроцi догматичного богослiв’я, з головою поринувши у свiт фантазii. Юний мрiйник нiчого не чув i не бачив – у його душi лунали рядки «Безсонноi ночi»: «О сни чарiвнii, / Де ви! На мент лиш один прилетiть! / Стiни бездушнii, стiни нiмii – / Ах, розступiться! На волю пустiть!».

Закiнчення цього епiзоду поет змалював у посланнi «Максиму Рильському». Мов, коли його спитали: «Ну, де ти був? Куди, куди це ти лiтав?..», вiн вiдповiв:

– На бiлих островах я був, – ви чули?

на бiлих островах!..

Я й справдi ж бо,

на крилах мрii нiжноi гойдавшись,

злiтав аж ген туди, звiдкiль менi

земля була – як на долонi…

А в 1915 роцi Тичина вперше побачив автора «На бiлих островах».

Це було в Киевi, де поет працював помiчником хормейстера в театрi Миколи Садовського. Якось в антрактi один iз хористiв, трiшки вiдхиливши завiсу, показав Тичинi високого худорлявого юнака: онде – Максим Рильський.

Тичина, що все життя був «несмiливий, як пролiсок в долинi», так i не наважився пiдiйти до свого кумира. Вони познайомляться згодом.