Чотири шаблі

– Просто дивно стае, скiльки розплодилося шахраiв! На кожнiй тобi станцii вони виходять до нас i пропонують здати зброю! Чи ви тут показилися, чи не вiрите, що ми прекрасно можемо вас розстрiляти! Вiдповiдай, коли питаю!

Я попросив тишi i, догадавшися, що цей ешелон вже, певно, розстрiляв моiх трьох друзiв – Шахая, Галата й Остюка, – заклав пальцi до рота й свиснув. Я свиснув так гостро, що наче порiзав свистом губи. Свистiти я вмiю, ось слухайте, слухачi, як я свисну. Фiу-у-вiть!!! На хвилину я замовкну, бо зараз до камери загляне наглядач i подивиться, чи не обвалилася стiна вiд такого звуку.

Я радий, що ви поглухли. Це зараз мине. Рiдко хто так зумiе свиснути, братва. Наше военне життя без свисту не обходиться, а ваше, бандити, i зовсiм стоiть. Бач, як буржуйчик тре вухо рукою! Вiн, певно, згадав, як його клали на землю отаким посвистом.

Да, свиснув я два рази. Четверо Виривайлiв почуло мiй знак i стало виконувати iнструкцiю. Застрочило два кулемети, двi гвинтовки. Кулi засвистiли над ешелоном, як навiженi, i всi люди попадали на землю.

Виривайли перестали стрiляти. Настала тиша. І потiм заговорила моя артилерiя. Ба-бах! – гавкнув одрiзан з бочки, i ававакнула луна по степу. Б-бах! – вибухнув за пiвверстви вiд гармати фугас. Ба-бах! – друга. Б-бах! – фугас. Канонада, як часи.

Я вже вам сказав, що був вечiр i туман. Ешелон ми забрали, як пташок. Вони спробували кинутися на мене, та я ручкою нагана вдарив полковника по лобi. Я свиснув тричi, аж заколивався туман.

Четверо Виривайлiв пiдхопили мiй свист, i менi здалося, що засвистiло все навкруги. Ще раз вибухла гармата i розiрвався фугас.

– Вилазь з вагонiв! – закричав я.

В туманi соталася велика сила людей. Ми поставили iх усiх у купу. Виривайли направили на них кулемети. Небавом, причепивши кiлька порожнiх вагонiв до паротяга, ми напхали туди наших полонених i вiдправили далi з мiсця Полтавського бою. Я оголосив себе командиром партизанськоi армii, оглядаючи вагони зброi й набоiв, гармати на площадках й iншi вiйськовi своi трофеi.

– Хлопцi, здаеться, наших трьох на Варварiвцi розшифровано? Проте вони, мабуть, встигли зiпсувати так рейки, що ешелон не мiг полагодити i повернув на нас. Правду я кажу?

Панько Виривайло розбив ящик з ручними гранатами, повiсив iх чотири собi на пояс i вiдповiв:

– Я iм не заздрю. Там було так багато людей, що легко могла зчинитися панiка. У Шахая хтось-таки пiшов до бога вiвцi пасти.