Чотири шаблі

Так ми всi турбувалися за Шахая, Остюка й Галата, котрi згодом в Успенiвцi прославили себе на увесь рiд. Крiзь туман вгорi прорвалося пасмо мiсячного сяйва.

– Ось, – сказав я, – прийшла нарештi й одгадка: це мiсячне сяйво – iде лiсом – не шелестить, iде водою – не плюскотить!

На станцii стояло одинадцять панцерних потягiв Галата. На цiй вузловiй станцii, куди потрапив Шахай через мiсяць пiсля Марченкового дiла на Полтавцi, стояв неймовiрний, розхристаний, рiзномастий хаос. Всi колii забито ешелонами, невiдомо, де iх набрав Марченко, звiдусiль лунае гармошка, переплiтаються пiснi.

В обнiмку ходять на рейках партизани i горлають. Велетенський бедлам повстав над станцiею, в ньому дзвенiла кожна голова. Партизани говорили голосно, нiби спiвбесiдники були глухi на обидва вуха. Жива людська хвиля перекочувалась пiд теплушками, по перонi; маневрували ешелони, манiпулюючи з вагонами; кукурiкали стрiлочники, гавкав паровоз, шипiв, випускаючи пару. Це була нестримна анархiя звукiв, руху, настроiв.

Панцернi потяги Галата стояли осторонь, займаючи двi колii. Кожний потяг мав паровоза, одного вагона й двi площадки на вугiлля, на яких стояло по однiй гарматi. Панцер був непевний – дощатий: подвiйнi стiнки, мiж якими насипано пiску. Шахай пройшов повз цi потяги, шукаючи Марченка. Галата теж не було бiля панцерникiв. Шахая непривiтно оглядали партизани – на ньому не висiло зброi, i вiн, очевидно, не був своiм. Чорнi прапорцi виглядали з декотрих теплушок. Навiть на головному панцернику Галата, на паровозi, гордо чорнiв прапор.

Шахай злякався цього крила анархii. Вiн iшов колiями, пролазив пiд теплушками, оглядав усе й примiчав. Жодного знайомого обличчя! Де подiлися його партизани, де його жменя командирiв i землякiв?

– Чие це все вiйсько? – запитав вiн бiля однiеi теплушки.

– Це вiйсько отамана Шахая, – погордливо вiдповiв партизан.

– А який вiн iз себе – ваш отаман?

– Трохи вищий за вас, обличчя у вiспi i гаркавий.

– Де його можна знайти?

– Поiхав конем у поле за станцiю приймати новобранцiв.

– А Галат?

– Галат не вилазить iз свого вагона з братами Виривайлами, п’ють без просипу i стрiляють у вiкна. А вам нащо його треба?

Шахай не вiдповiв партизану. Вiн пiшов далi. Це було номiнально – його вiйсько, i фактично – Марченкове. Траплялося багато п’яних людей, що блукали, неохайно тримаючи набитi рушницi, необережно розмахуючи гранатами, рубаючи дошки шаблями, замiсть сокир.