Чотири шаблі

Вiн удавано взяв пiд свою руку анархiстiв i дивував навiть iх своею парадоксальнiстю. Їдальня салон-вагона повна людей. Крiм чотирьох анархiстiв, крiм Шахая, Остюка, Марченка, Галата та чотирьох Виривайлiв, сидiли ще i палили цигарки командири всiх полкiв.

Говорив Марченко.

– Треба нам зробити свою чорну республiку. Вибрати центр, а до нього увесь час будуть прилучатися новi краiни. Щоб у кожного в хатi був кулемет i по гвинтовцi на душу. Усi мiста зруйнувати, спалити, i мешканцiв пороздавати селянам за наймитiв.

Ми матимемо свiй хлiб i iжу, цукор i полотно, а патронiв ми вимiняемо у тих, що матимуть патрони i не матимуть чого кусати.

– Прошу слова, – командир 1-го новоспаського кiнного полку, – прошу слова i двох загибiв.

Марченко глянув на Шахая, що сидiв проти нього – поруч iз чотирма анархiстами. Шахай дивився просто перед себе на пiдлогу, нiби розглядаючи Марченковi чоботи. Анархiсти переможно оглядали присутнiх партизан i щохвилини зачiсували пальцями назад довгi чуби.

Шахай раптом устав i пересiв на iнше мiсце – з другого флангу анархiчноi групи, просто перед вiкном. Його плечi й голова викреслювались на чорному склi, за вiкном було темно i чорно.

Командир кiнного полку зробив загиби з усiм знанням i вправнiстю старого руського солдата, слова з його горлянки набули загрозливого тону.

– Хотiв би я бачити тих дурнiв, що, маючи патрони, мiнятимуть iх нам на хлiб, не спробують патронами поговорити з нами! Вони просто однiмуть усе, що ми випрацюемо, i покладуть на нас ярма i на…уть на нашу дурну республiку.

Комполку подумав i повторив ще раз своiх два загиби.

– Хлопцi, – ворухнувся Галат, – чи не пора вже кiнчати? Нудьга мене бере, як обценьками за серце, хлопцi.

– Не пора, – прошепотiв Остюк так, що на нього глянули всi присутнi, – хай тобi зацiпить, Галате!

Устав Іван Виривайло i зiтхнув на всi неймовiрнi легенi.

– Менi больно, – сказав Іван, – що мене вважають за дурня. Я працював на шахтах, i Шахай працював на шахтах, i Остюк переходив рiзнi мiста i краiни на пiвнiчному фронтi i потрапив до нiмецького брану[1 - Бран – полон.

] i втiк знову через фронт до нас. Треба, щоб уся земля була як велике мiсто i на чорноземлi гули тисячi машин, як панцерники на полi атаки. Чи можемо ми гудити еднiсть i органiзованiсть робiтникiв шахт i заводiв? Вони нас переможуть, хлопцi, як пожежа, i шукатимемо ми тодi своiх порозгублених кiсток – скрiзь, по всьому полi, по всьому свiтi.