На нашем сайте вы можете читать онлайн «До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Классическая литература, Зарубежная классика. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Автор
Дата выхода
25 мая 2020
Краткое содержание книги До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь), аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь). Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Франческо Петрарка) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
«Отець гуманізму», один з найосвіченіших інтелектуалів своєї доби, славетний латиніст, прихильник свобод і республіканських вольностей, що дружив з тиранами та монархами, Франческо Петрарка (1304—1374) за життя часто думав і писав про смерть, а слави у віках зажив як неперевершений співець кохання.
«До нащадків моє послання» (1350) – автобіографічний твір,
своєрідний заповіт прийдешнім поколінням. Це розповідь обдарованого європейця, що вже чогось досяг, але, попри кризу середнього віку, не припиняє шукати свого місця в житті, хоче справити краще враження на спільноту, а найперше – на себе самого.
«Таємницю мого зцілення, або Книгу бесід про байдужість до мирського» (1343) називають щоденником духовної кризи. У деяких перекладах твір виходив під назвою «Сповідь». «Таємниця…» побудована як уявний діалог Петрарки з Блаженним Августином. Упродовж трьох діб учасники діалогу цитують Вергілія, Цицерона, Сенеку і самого Петрарку. Саме байдужість до мирського є способом зцілення, який пропонує Петрарці Блаженний Августин.
До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь) читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу До нащадків моє послання; Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь) без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Але, напевне, не одне й те саме – стати вигнанцем чи народитись вигнанцем. Якщо для Данте батькiвщина – це те, що у нього забрали, чого позбавили, то для Петрарки вiтчизна – це мрiя, до якоi йому вiльно прагнути. Вiн нiколи не нарiкае, як Данте, на «солоний хлiб чужини». І якщо тосканець Данте, подорожуючи мiстами Апеннiнського пiвострова, вiдчувае себе вигнанцем на iталiйськiй землi, то Петрарка любить Італiю, не виокремлюючи в нiй «малоi батькiвщини». Для тосканця Петрарки тогочасна Європа, роздiлена на – часто ворожi одне до одного – королiвства, князiвства, дукати, маркграфства, – це Європа без меж i без кордонiв.
Зрештою, найрiднiший дiм вiн знайшов собi не в Італii, а там, де найбiльш затишно почувався, – у невеличкiй долинi серед гiр Провансу, що так i називаеться: Воклюз – «Мiжгiр’я» (Vaucluse, фр.
Струменi кришталевi яснi,
в яких скупалась
едина та, яку кохаю;
i дерева гiлки приязнi,
на якi спиралась
(я, зачарований, зiтхаю), —
духмяне рiзнотрав’я гаю
квiтчало у стебельця
янгольське лоно, —
ефiр, у владi Купiдона,
де чар очей менi розкраяв серце:
священнi води й луки,
моеi слухайте слова розпуки!
Коли так небо повелiло,
що я на присуд долi
навiк своi склепити очi мушу,
волiю упокоiть тiло
у вашiм чуйнiм колi,
щоб горi вiдпустити голу душу.










