Вода з каменю. Саксаул у пісках

До Фредра прийшла думка, що його сюди нiхто персонально й не запрошував; просто вiн ще значиться у списку вхожих на губернаторськi бали, i, можливо, маршалок нинiшнього балу й не знае, що Фредро давно уже закрився у чотирьох стiнах на Сикстуськiй, замiнивши розгульне товариство на стоси паперу, щоб виповнюватися життям свiту, який iснуе тепер уже без нього i якщо належить ще поетовi, то тiльки для осмислення.

Ішов порожнiм залом, i нiхто його не бачив, а сам мав можливiсть слухати й бачити всiх: своiм вiдокремленням Фредро здобув право знати бiльше, нiж кожен з присутнiх у касино, – чи не тому i втiк з марнотратноi юрби в тихий закуток на Сикстуськiй, щоб здаля бачити бiльше?

Навiть зрадiв: за час, поки почнеться гульба, вiн, непомiчений, зможе пройти повз усi ложi вздовж лiвоi сторони зали i побачити усiх, ще без масок.

Багатьох упiзнавав, бо жив колись серед них, тинявся, пиячив, спав, бешкетував, поки не втiк, залишаючись серед iх гурту тiльки в невiдредагованому ще списку.

У крайнiй ложi, ледь засунутiй шторою, сидiла обличчям до зали невизначеного вiку дама з високою зачiскою, заквiтчана паперовими трояндами; перед нею стояли два крiсла з протягнутим мiж ними шнурком, через який, тримаючись за поли реверенди, перестрибував поважний духовний сановник.

Забава його ексцеленцii була вельми потiшною: коли йому вдавалося перескочити через шнурок, не зачепивши його, дама милостиво простягала руку для поцiлунку. Отець припадав до руки, цiлуючи повище зап’ястя, а потiм, розохочений, далi пiдстрибував, i видно було з його обличчя, що на сьогоднi вiн не жадае iншоi розваги.

У другiй сидiв знайомий Фредровi Едмунд Ржевуський, нащадок графiв, якi володiли Пiдгорецьким замком, що бiля Олеська; власник замку Леон навiдувався до Пiдгiрець зрiдка, жив то у Краковi, то у Варшавi, а Едмунд проциндрював родове багатство. Тепер вiн втупив меланхолiйний погляд у спiврозмовника, а ним був вiдомий у львiвських аристократичних колах iндiйський князь Соломон Бальзамiн. Князь розповiв Едмундовi про земний рай Аракан, де царюе його батько Давид II, про iдеальну справедливiсть у цьому краю, в якому немае анi злочинцiв, анi тюрем.

Ржевуський витирав хусточкою очi i, зворушений, розжалоблений, витягав iз внутрiшньоi кишенi грошi: спочатку по банкнотовi, далi по два, а потiм виклав цiлу пачку – задаток на поiздку в Аракан, куди iндiйський князь вирушить наступного мiсяця.

У третiй – старий дряхлий шамбелян[21 - Пiдкоморiй, маршалок.