Вода з каменю. Саксаул у пісках

З лож, коридорiв, бокових кiмнат ринула iменита юрба, слуги засвiчували свiчки на канделябрах i жирандолях, усi гостi були в масках – муринських, японських, звiрячих, демонiчних; лакеi вийшли з тацями, заставленими келихами, пiшли у танець першi пари.

Фредро без маски вiдчув себе роздягнутим догола, вiн миттю вислизнув з касино.

Львiв забавлявся. А знали всi – вiд Лобковiца до вуличного скрипаля Яся Сакрамента, що в мiсто проник з пiвдня, здесяткувавши Буковину, холерний мор, але нiхто не надавав цьому значення.

Нiхто ж iще не бачив жодноi жертви страшноi пошестi, то й думалось кожному, що мор обмине якщо не Львiв, то у всякому разi його самого.

Гримiли музикою, дзвенiли келихами, гомонiли пiснями всi шинки, льокалi, касино i ресторацii, веселий галас розганяв лихi чутки, львiвський люд вiддавався шаленим забавам до самозабуття – немов останнiй раз в життi.

Лише питомцi греко-католицькоi духовноi семiнарii не мали можливостi забутися, цiеi недiлi за кару не випустили iх навiть на прохiд: черговий префект виявив у рефектарi[23 - Їдальня.

] замасковану вазонними квiтами бочку з пивом. До самого обiду вiн особисто, не повiдомляючи ректора, вiв слiдство й, так i не дiзнавшись, хто вкотив до iдальнi бочку i звiдки вона взялася, велiв ii реквiзувати, наклавши на питомцiв цiлоденний карцер.

Семiнаристи з нудiв тиснулися до загратованих вiкон, щоб хоч насмiятися вволю з перехожих i цим скоротати час, хтось згадав про пошесть, та з нього насмiялися, мовляв, у цi плiснявi мури не захоче увiйти навiть холера.

А перед вечором, коли вже найзухвалiшi урвителi знемощнiли вiд насмiшок i реготу над мужиками i евреями, побачили питомцi дивну метушню на вулицi. Двое мiських слуг у цератових балахонах з капюшонами витягали гаками через вiконце з сутерин мертву людину. Коли труп уже лежав на тротуарi, один слуга всипав досередини вiдро вапна. На вулицi стояв запряжений шкапами вiз – це приiхав пан Курковський, львiвський вiзник погребальних караванiв. Цього разу вiн прибув чомусь звичайним возом, яким вивозили смiття.

Мiськi слуги зачепили гаками трупа i, розгойдавши, кинули його на вiз, i аж тодi питомцям стало зрозумiло, що трапилося. Панiчний страх перед такою зримою i близькою смертю вiд найстрашнiшоi хвороби вiдкинув iх вiд вiкон. Холера ще нинi проникне крiзь мури семiнарii, а семiнарiя наглухо закрита, префект, напевне, вже п’яний, сидить з кухарями на кухнi й допивае з ними iхню бочку пива!

Зчинився рейвах.