Вода з каменю. Саксаул у пісках

Вмент вишикувались у маршову колону, яку очолив щасливо усмiхнений Ясьо Сакрамент; вiн, затиснувши пiд пахвою скрипку i мiняючи крок, раз у раз пiдстрибував, щоб увiйти у маршовий ритм жовнiрiв, а коли йому нарештi вдалося це зробити, й хлопчаки теж перестали безладно дрiботiти, затягнув на високiй нутi бравурну пiсню, за яку полiцаi будь-кому, крiм нього, не гаючись наклали б на руки блискучi бранзолети[4 - Тут: кайданки.].

Pod Ulm, pod Ulm, pod Austerlitz!

Bierzemy w dupe nie mоwiac nic,

Bo my, austriacy, taki zwyczaj mamy,

Ze w dupe bierzemy i nic nie gadamy![5 - Пiд Ульм, пiд Ульм, пiд Аустерлiц, нас б’ють у зад, а ми мовчимо, бо ми, австрiяки, маемо такий звичай, що мовчки приймаемо лупцювання (пол.).]

Гоноровi вояки, якi анiтрохи не почувалися винними в тому, що iх старших товаришiв по службi бив колись пiд Ульмом i Аустерлiцом Наполеон, уже моляться за найяснiшого цiсаря Франца І в Єзуiтському костелi, а розохоченi люмпаки знаходять собi iншу розвагу.

Пiд час Богослужень у костелах i церквах на Марiацький плац в один i той же час, по недiлях, виходив старий чоловiк у чорному сукманi, зарослий на обличчi, в крислатому рудому капелюсi. Заклавши назад руки, вiн iшов, понуривши голову i вряди-годи глипаючи з-пiд сивих брiв на зустрiчних допитливими очима, переходив плац Каструм, потiм повертав угору, залишаючи злiва костел Марii Снiжноi, виходив на Губернаторськi вали, йшов Личакiвською аж до Льоншанiвки i вертався назад, закiнчуючи свiй обхiд на Пекарськiй. Там раптом зникав, мовби його нiколи й не iснувало, – аж до наступноi недiлi.

Цей чоловiк, якого звали Агасфером[6 - Бiблiйний скиталець – Вiчний Жид, який буцiмто вiдмовив Христовi у вiдпочинку бiля свого дому, коли його вели на Голготу.], жив, здаеться, вiчно, бо пам’ятали його найстаршi мешканцi мiста, i був вiн завжди такий, як i тепер, – високий, худий, пригорблений, з вузлуватими зморшками на чолi й великою жировою гулею, що визирала, лиснiючи, з-пiд кудлатого сивого заросту, а очi мав на диво молодi, i нiхто не сумнiвався в тому, що вiн переживе ще й те поколiння, яке щонедiлi вихоплювалося юрбою вiд Єзуiтського костелу на Марiацький плац, щоб не прогавити обходу Агасфера.

– Вiчний жид! Вiчний жид! – викрикували вуличники, наближаючись до старця, який зовсiм не був схожим на еврея.