Вода з каменю. Саксаул у пісках

Арон покрутив пейси i з докором глянув на рабина:

– Якщо Бог сотворив зло, то, значить, воно йому вигiдне… Ребе, ребе, а ти – чи знаеш, що таке зло? Що ж ти скажеш, коли воно до тебе прийде?

– Хто спить у жнива, той чоловiк безпутний… У вогнi очищаеться золото, Господь випробовуе серця, – вiдказав рабин. – Ідiть з Богом.

Цецале, прицмокуючи, пiдбiг до столика, на якому поруч iз Святим Письмом стояла скарбонка, взяв ii i пiдiйшов до лахмiтникiв. Тi здивовано переглянулися: якби в них були грошi, хiба вони прийшли б сюди? Але цецале стояв перед Курковським i не вiдступав: за науку треба рабину платити.

– Кодло гадюче, – проскрипiв зубами пан Курковський, – як можете ви говорити про добро, будучи лихими? – І вкинув гульдена в скарбонку.

На вулицi всi розiйшлися в рiзнi боки – йти на спiльний обiд уже не було з чим. Арон з Аронихою подалися до Босяцькоi хвiртки, вони були втiшенi, що пан Курковський поховае iх задурно; Ясьо щасливо посмiхався – вiн радiв, що грошi злого до злого й потрапили; Курковський сердито сопiв i пропускав помiж пальцi мiдяки в лiвiй кишенi; Агасфер зупинився, взяв за плечi Яся, пильно подивився на нього й сказав:

– Утiшай… Але ти не той, не той! – Вiн повернувся, помахав палицею i, йдучи в протилежний бiк, вигукував:

– Ну хто, хто дасть людям цiлющоi води й пам’ять iм поверне?!

Курковський приплiвся на Замарстинiв надвечiр.

Вiн думав тiльки про одне: як пробратися в бойню i загрiтися бiля теплоi тушi. Але бойня була замкнена, i вiзник утратив будь-яку надiю дожити на такому морозi до ранку.

Вiн подався до конюшнi, а коли повертав за рiг, сахнувся: вiд стаенних дверей iшли на нього двi темнi тiнi, й вiн подумав, що це конокради.

– Пане Курковський, – прошепотiла одна тiнь, – ми давно на вас чекаемо. Мене звати Август Бельовський. Нас одинадцять чоловiк, на санях вмiстимося. Нам треба через Туринку до Белза. За десять ринських…

– Мiй Боже, десять ринських! – зойкнув Курковський, повiривши в цю мить, що той гульден був iнклюзом[59 - Зачарована монета, яка завжди повертаеться до власника.

] i повернувся до нього десятирицею.

– Дамо дванадцять, – сказав Бельовський, йому здалося, що вiзник незадоволений обiцяною платою. – Тiльки швидко. І коли вас хтось буде питати, скажете, що везете панiв на полювання.

– Господи! Та я зараз… Я вже!

Сани були миттю спорядженi, шкапи запряженi, десять хлопцiв збилися у васагу, один лише велетень не вмiщався, стояв на полоззях.