Вода з каменю. Саксаул у пісках

Дiд осiняв себе великим хрестом, коли гостi розходилися, проте не завжди i не всiх бажав спекатися: вiн затримував до пiзньоi ночi свого сина Захара або дiдича з Княжого Тадея Василевського, тодi велися розмови про книжки, про легенди й пiснi i наспiвували тих пiсень – гiрких рекрутських i панщизняних, – здавалося в той час Маркiяновi, що межа мiж селом i плебанiею враз зникае i всi в Пiдлиссi на мить стають однаковi, пригнобленi одним горем. А якось до самого ранку просидiв отець Авдиковський з великим, як потiм хвалився перед дружиною, вченим, хоч i подiбним до жебрака, – Зорiаном Доленгою-Ходаковським.

У плебанii рiзнi читалися книги, а найбiльше з iсторii – чеськоi, польськоi i руськоi – теж, хоч по-русинськи дома нiхто нiколи не розмовляв – тiльки в селi i в церквi. Розмовляв по-польськи й Маркiян, бо так велося, а втiм, сiльською мовою у тривiальнiй золочiвськiй школi й не вiльно було розмовляти: хто цю заборону порушував, тому вiшали на шию дощечку, i ходив вiн з нею доти, доки не спiймав на такому ж «злочинi» товариша.

Маркiян навiть вiрша склав по-польськи на срiбне весiлля дiда й баби, а русинська мова тихо гомонiла за парканом, де без упину дзвенiв цямриною колодязь i скрипiв високий журавель.

У семiнарii, на першому роцi фiлософii, Маркiян познайомився з академiком[10 - Академiками називали студентiв унiверситетiв.] Іваном Вагилевичем. Той завжди сидiв у бiблiотецi, схований за стосами книг; Маркiян, коли вони вже стали друзями, читав iх теж запоем.

Одна з них, тоненька, називалася «Вiдомостi о руськом язицi» – написав ii канонiк перемишльського епархiального управлiння Іван Могильницький.

…Любимський поклав на столик книжки, постояв мить за спиною Маркiяна, рука потягнулася до його плеча й опустилася, серце старого болiсно защемiло.

Вихудла шия, синюватi, аж прозорi мочки вух, сутулi плечi юнака свiдчили про його сутужне життя; стос книг, якi вiн, ненаситний, ось зараз проковтне, ще бiльше додадуть йому сутулостi й худорби, а нiчим iншим не може допомогти йому Любимський.

Грошей сам не мае вдосталь, а якби й хотiв подiлитися тими, що е, – не вiзьме Маркiян, вiн вiзьме лише книги, i вiд них його темно-синi очi ще бiльше поглибляться, стужнiють, западуться, зосередяться – помiч Любимського тiльки ущемлюе здоров’я хлопця.