Чудесна країна Оз

Холошi штанiв у Тiпа вимокли хоч викручуй, а черевики хлюпали, проте Козла пливла так вправно, що вище колiн хлопця майже не забризкала, а от пишнi шати Джека просякли до останнього рубчика.

– Нiчого, – махнув рукою Тiп. – На сонцi все швидко висохне. Головне, що ми вже на цьому боцi, цiлi та здоровi i без усякого перевiзника. І тепер можемо продовжити путь.

– А менi плавати навiть сподобалося, – мовила обтрушуючись Козла.

– Та й менi до вподоби, – додав Джек.

Невдовзi вони опинилися на дорозi з жовтоi цегли, що обiрвалася на тому боцi, i Тiп знову пiдсадив Гарбузову Голову на Козлу.

– Якщо мчати з вiтерцем, – сказав вiн, – то одежа вмить обсохне. А я схоплюся за хвоста Козли i побiжу слiдом. Тодi ми швидко всi обсохнемо.

– То нехай Козла швидше переставляе ноги, – сказав Джек.

– Бiгтиму так, як ноги несуть! – радiсно заiржала Козла.

Тiп ухопився за галузину, що правила Козлi за хвоста, i на повний голос гукнув: «Но-о-оо!» Козла рвонула з мiсця навскач, а Тiп припустив слiдом за нею.

Та Тiпу здалося, що вони могли б i додати, i вiн скомандував: «Вйо-о-о!». Тут, пригадавши, що це слово е командою бiгти щомога, Козла полетiла дорогою, як стрiла. І тут Тiпу вже було непереливки: бiгти швидше, нiж будь-коли в життi, аби не вiдставати.

Годi й казати, що духу в нього вистачило ненадовго, та коли вiн вiдкрив рота, щоб скомандувати «Тпру!», то виявилося, що в нього й горло перехопило.

А потiм трапилося ось що: кiнчик «хвоста», а вiн, як не крути, був сухим сучком, хруснув, i за мить Тiп уже качався у дорожньому пилу, тодi як Козла зi своiм гарбузоголовим наiзником неслася все далi й далi, зникаючи у курявi з-пiд копит.

Поки Тiп оговтався, пiдвiвся на ноги та вiдхекався, аби нарештi вигукнути «тпру!», у цьому вже не було потреби, бо конячки вже i слiд загув.

Уторопавши, що сталося, Тiп зробив едину розумну рiч, що йому залишалася: вiн сiв на узбiччi, вiдсапався i вже без поспiху почвалав слiдом.

«Рано чи пiзно, а я iх все одно дожену, – метикував вiн дорогою, – бо дорога так чи iнакше веде до Смарагдового мiста, от бiля брами ми й зустрiнемося».

Тим часом Джек, цупко чiпляючись за Козлу, хвацько мчав уперед, навiть не пiдозрюючи, що трапилося позаду, бо головою по боках не крутив, а Козла цього й не могла.