Чудесна країна Оз

А от що вiн помiтив, то це те, що трава та дерева навкруги зеленiли яскравiше, анiж перед цим, i про те, що до Смарагдового мiста, мабуть, рукою подати, здогадався ще до того, як у полi зору з’явилися високi мiськi шпилi та шатра.

Нарештi вдалинi забовванiли високi мiськi мури iз зеленого камiння, оздобленi смарагдами. Побоюючись, що Козла сама не здогадаеться спинитися i, чого доброго, лоба собi розiб’е об мiську браму, Джек наважився сам крикнути «тпру!».

Козла разом стала як укопана, i якби Джек не тримався як слiд, то покотився б шкереберть i, чого доброго, сам собi лоба розбив би.

– З вiтерцем домчали, еге ж, любий татку? – вигукнув вiн i, не почувши вiдповiдi, озирнувся. І тут вiн побачив, що «татка» з ними немае.

Його ще нiколи не кидали ось так посеред дороги, i вiн вiдчув деяку тривогу. Але поки вiн розмiрковував, що могло статися i що, виходячи з того, робити далi, мiська брама в зеленому мурi вiдчинилася i звiдти вийшов якийсь чоловiк. Вiн був коротенький i пухкенький, зi здобним обличчям.

Одягнений у все зелене, i навiть гостроверхий ковпак на головi у нього зеленiв, навiть окуляри на очах також зеленiли. Вiн уклонився Джеку i сказав:

– Я – Страж мiськоi брами Смарагдового мiста. Дозвольте запитати, хто ви такi i що вас сюди привело?

– Я – Джек Гарбузова Голова, – вiдповiв той зi своею неодмiнною усмiшкою. – А привела нас сюди оця дорога, а навiщо – i сам не знаю.

Страж мiськоi брами немало здивувався такiй вiдповiдi й похитав головою, наче вухам своiм не повiрив.

– Перш за все давайте з’ясуемо: ви – людина чи гарбуз? – запитав вiн чемно.

– Це з якого боку подивитися, – визнав Джек. – Мабуть, i те, й iнше, коли ваша ласка.

– А ця дерев’яна коняка – вона iграшкова чи жива? – засумнiвався Страж.

Козла закотила лупате око i пiдморгнула Джеку, а потiм звелася дибки i приземлилася Стражу просто на ногу.

– Ой! – зойкнув той. – Вибачаюсь, що поставив дурне запитання. Вiдповiдь бiльш нiж переконлива. Дозвольте запитати, у яких справах ви завiтали до Смарагдового мiста?

– Справа, звiсно, завжди мае бути, – розважливо вiдповiв Джек, – а от яка – навiть i уявити не можу.

Краще спитати у татка, та справа в тому, що його щось не видно.

– Це темна справа, дуже темна! – оголосив Страж. – Та судячи з вашоi усмiшки, нiчого лихого ви не замишляете. Бо той, хто у темних справах, той i всмiхаеться недобре.

– А от щодо усмiшки, – визнав Джек, – то з нею нiчого не вдiеш.