Дорога до Країни Оз

Втiм, менi слiд було здогадатися: ти не можеш бути нiким iншим.

– А чому? – з цiкавiстю запитала Полiхромiя.

– Тому що ти така прекрасна й мила.

Дiвчинка усмiхнулася крiзь сльози, пiдiйшла до Доротi та вклала своi тендiтнi пальчики в ii мiцну руку.

– Хочеш бути моею подругою? – несмiливо запитала Полiхромiя.

– Звичайно.

– А як тебе звати?

– Доротi. А це мiй друг – Косматий чоловiчок, у нього е Магнiт Любовi. А ось Гудзик-Розумник, але тiльки ти не можеш побачити його справжнього обличчя, тому що Король-Лис необережно замiнив його голову на лисячу.

У Гудзика-Розумника дуже приемна зовнiшнiсть, i, сподiваюся, з часом менi вдасться повернути йому колишнiй вигляд.

Маленька дочка Веселки весело кивала, iз задоволенням роздивляючись нових знайомих.

– А це хто? – запитала вона, вказуючи на Тото, що iз захопленням поглядав на гарненьку дiвчинку i вельми доброзичливо виляв хвостом. – Його теж зачарували?

– О нi, Поллi. Можна я буду тебе так називати? Твое повне iм’я дуже важко вимовити.

– Будь ласка, Доротi, якщо хочеш, зви мене Поллi.

– Так ось, Поллi, Тото – звичайний песик, але, мушу зiзнатися, вiн розумнiший за Гудзика-Розумника, i я його дуже люблю.

– Менi вiн теж подобаеться, – сказала Полiхромiя, витончено нахилившись, щоб погладити Тото по головi.

– Але як дочка Веселки потрапила на цю пустельну дорогу й заблукала? – запитав Косматий чоловiчок, котрий iз подивом прислухався до бесiди дiвчаток.

– Сьогоднi вранцi мама розкинула веселку над цiею дорогою, i один кiнець ii торкнувся землi, а я, як зазвичай, танцювала на нiй.

Нiхто не помiтив, що я стою занадто далеко вiд вигину дуги. Раптом я почала ковзати вниз, швидше i швидше, поки не опинилася на землi. І тут якраз мама пiдняла веселку, не помiтивши, що я впала. Я спробувала схопитися за промiнь i утриматися, але веселка зникла, i я опинилася одна на холоднiй твердiй землi.

– По-моему, зараз не холодно, Поллi, – завважила Доротi. – Радше ти просто легко вдягнена.

– Я ж звикла жити близько до сонця, – сказала дочка Веселки. – Спочатку менi здавалося, що я тут перетворюся на крижинку. Але танець зiгрiв мене, i тепер я думаю, як повернутися додому.

– Напевно, твоя мама побачить, що ти загубилася, почне тебе шукати й опустить на землю iншу веселку?

– Може бути. Але зараз вона дуже зайнята: в багатьох частинах свiту в цьому сезонi йдуть сильнi дощi, тож iй доводиться опускати веселку в рiзних-рiзних мiсцях.