Дорога до Країни Оз

– Ти сказала, що ось ця дорога веде до Олiйних полiв, – сказав вiн, нервово сiпаючи пальцями бороду.

– Все правильно.

– А я не хочу потрапити до Олiйних полiв.

– Не хочеш?

– В жодному разi. Я просив тебе показати менi дорогу до Олiйних полiв, щоб не потрапити туди випадково.

– А! Так куди ж ти прямуеш?

– Менi все одно, панно…

Вiдповiдь дивного незнайомця не тiльки здивувала дiвчинку, але й розсердила: виявляеться, всi ii старання намарне.

– Тут багато чудових дорiг, – завважив халамидник, уважно озираючись i нагадуючи повiльними поворотами свого тулуба вiтряк.

 – Гадаю, звiдси можна потрапити куди завгодно, в будь-яку точку свiту.

Доротi теж озирнулася i з подивом роздивлятися околицi. Звiдси справдi стелилося багато дорiг. Їх виявилося набагато бiльше, нiж ранiше. Дiвчинка спробувала порахувати стежки, знаючи, що iх мае бути п’ять. Але коли вийшло сiмнадцять, то здивувалася так сильно, що перестала рахувати: стежок було стiльки, скiльки спиць у колесi, й вони розбiгалися в рiзнi боки вiд розвилки, де зупинилися дiвчинка та ii дивний супутник.

Аби Доротi продовжувала лiк, то, ймовiрно, додавала б деякi стежки по кiлька разiв.

– Боже мiй! – вигукнула дiвчинка. – Тут завжди було тiльки п’ять дорiг – головна та всi iншi. А тепер… де ж головна дорога, Косматий чоловiчку?

– Не можу сказати, мила панно, – вiдповiв незнайомець, сiдаючи на землю, ймовiрно, стомлений довгим стоянням. – Хiба ii тут не було хвилину тому?

– Здаеться, була, – промовила зовсiм збита з пантелику Доротi.

 – І я бачила нiрку ховраха i пеньок, але тепер iх тут немае. Всi цi стежки дуже дивнi, i iх так багато! Як гадаеш, куди вони ведуть?

– Дороги, – зауважив халамидник, – не ведуть нiкуди. Вони лежать нерухомо на своему мiсцi, й тому люди можуть йти по них.

Вiн засунув руку в кишеню i так швидко витягнув яблуко, що Тото не встиг цього разу вкусити його.

Песик висунув з кишенi мордочку i загавкав так голосно, що Доротi з переляку вiдскочила назад.

– Тото! – вигукнула вона.

 – Звiдки ти взявся?

– Це я прихопив його, – пояснив Косматий незнайомець.

– Навiщо?

– Щоб вiн стерiг яблука в моiй кишенi, а то раптом iх вкрадуть.

Тут космач однiею рукою взяв яблуко i почав його жувати, а другою витягнув з кишенi Тото й опустив на землю. Зрозумiло, Тото стрiмголов кинувся до Доротi, заливаючись радiсним гавкотом вiд повернутоi свободи. Опинитися на волi було особливо приемно пiсля неволi в темнiй кишенi обшарпанця.